«Кохаю тебе від Землі і до Зірок»: історія бойового медика з Чернівців, якого забрала війна за чотири місяці до весілля
27-річний Іван Блудов із позивним «Річі» загинув 9 березня 2026 року на Дніпропетровщині, рятуючи побратимів. До весілля з коханою лишалося чотири місяці. Про бойового медика, який мріяв залишитися жити в Чернівцях, повідомляє [САЙТ] із посиланням на BUK media.
Своєю історією з журналістами поділилася наречена загиблого Тетяна Яловяк. Іван народився у Харкові, але саме Чернівці обрав для майбутнього життя. «Таке маленьке, але таке затишне місто», — казав він. Бував тут у друзів ще до війська, а згодом разом із Тетяною планував квартиру, родину, спільну старість.
До війська Іван пішов у 2024 році, склавши присягу в десантно-штурмових військах. Того ж року виконував бойові завдання на Курському напрямку, де отримав осколкові поранення та кілька контузій. Після шпиталю повернувся на службу — інакше не вмів.
Згодом його перевели до окремого батальйону безпілотних систем. Пройшов фахову підготовку, став старшим бойовим медиком, отримав звання молодшого сержанта. Виносив поранених із передових позицій під обстрілами, до останнього залишався там, де було найнебезпечніше.
9 березня 2026 року поблизу села Гаврилівка Синельниківського району на Дніпропетровщині Іван виїхав евакуювати побратимів. Прямий удар ворожого дрона обірвав його життя.
Із майбутньою нареченою вони познайомилися 31 грудня 2024 року — з одного повідомлення на сайті знайомств. Наступного дня вже гуляли разом біля Пруту, пили каву, сміялися з морозива, що розтануло Тетяні просто на коліна. За пів року Іван зробив пропозицію. Весілля призначили на 9 липня 2026 року — день народження нареченої.
Тетяна — інтроверт, Іван — екстраверт, веселий, «рокер-панк» за словами друзів. Слухав важкий рок, особливо іспанський, мріяв вивчити іспанську мову. Вдома у них багато книг і маленьких сірих фігурок із «Вархамера» — він клеїв їх щовідпустки. Вони разом придумали їм назву: «крокозяблики». Одного разу, коли Тетяна хворіла, Іван залишив їй записку на дошці: «Одужуй якомога швидше, сонечко, і більше не хворій. Кохаю безмежно». Вона зберегла це фото.
Мрій у нього було багато: стрибнути з парашутом, побачити захід сонця над Атлантикою, об'їздити десяток країн, назвати сина Михайлом. Тетяна показала йому Карпати — минулого літа, на горі Шпиці, він закохався одразу і постійно казав, що мусять піти на Говерлу.
Побратим Івана Роман Прокоп'як згадує, як обидва майже дві доби виходили з оточення на Курщині. «Сидимо, говоримо — кажу, не знаю, вийдемо чи ні. А він: точно вийдемо. І ти ще візьмеш мене за кума», — розповідає Роман. Коли Роман після поранення опинився в госпіталі з ампутованою рукою, Іван першим приїхав до нього — передзвонив за 15 хвилин після повідомлення і приїхав. Єдине спільне фото з Курщини Роман зробив своїм шевроном і носить досі.
Замість весільної фати наречена одягла чорну хустку. Вона зберігає його одяг, каблучку, браслет. Тримається за те, що він повторював їй щодня: «Кохаю тебе від Землі і до Зірок». Тепер дивиться на зоряне небо і знає, що там з'явилася ще одна яскрава зірка.
