До Нового року залишилося всього нічого, і в інформаційному потоці на перший план виходять передсвяткові турботи і все, що з ними пов'язано. Вирішення проблем відкладається на наступний рік, і в стрічках інформаційних агентств політика представлена ​​новинами на кшталт «Чи поставлять Тимошенко в палаті харківської лікарні новорічну ялинку?», а економіка - «У скільки обійдеться середній новорічний стіл?». Однак початок останнього тижня, що минає, видався багатим на події зовсім не передноворічні і такі, що мають далекосяжні наслідки.

Для харків'ян топ-темою став, безумовно, продаж футбольного клубу «Металіст». Тепер уже екс-власник клубу Олександр Ярославський, який буквально за кілька днів до того спростовував чутки про продаж, у понеділок шокував багатьох заявою, що більше не є власником і президентом «Металіста». Трохи пізніше було офіційно назване ім'я покупця - це група компаній «Газ України», що належить Сергію Курченку.

Що стосується Ярославського, то скільки б він не заявляв, що футбол для нього не був бізнесом, з «Металістом» він вчинив саме так, як звик робити з бізнес-активами. Схема проста: взяти задешево підприємство, що перебуває в занепаді, привести його в товарний вигляд і вигідно продати. Ярославський відомий як бізнесмен, який не любить занадто довго тримати активи у своїх руках. Так сталося і з «Металістом», якому він віддав 8 років. У 2004 році перебував у найглибшій кризі в своїй сучасній історії «Металіст» (він тоді вилетів з вищої ліги) явно дістався Ярославському за символічну суму. Тепер він «обтяжений» колекцією бронзових медалей чемпіонату країни, успіхами в єврокубках, гравцями, за якими полюють провідні клуби світу, і сучасної спортивною базою, так що вартий зовсім інших грошей. Не факт, звичайно, що Ярославському вдалося «відбити» все вкладене в клуб, однак аналітики сходяться на думці, що за «Металіст» він отримав не одну сотню мільйонів доларів (учасники угоди її суму не розголошують).

У продажу клубу зіграла якусь роль і політична складова, на якій загострив увагу Ярославський. Перманентні «обміни люб'язностями» з мером Геннадієм Кернесом не робили роботу Ярославського в Харкові комфортною. Однак скандал з правом власності на стадіон «Металіст» став для Ярославського швидше зручним публічним поясненням продажу, ніж поштовхом для її здійснення, адже угоду явно почали готувати раніше, ніж міськрада в особі Кернеса заявив про свої претензії на стадіон.

Так що Ярославський, з ім'ям якого у фанатів пов'язані всі останні успіхи клубу, тепер для «Металіста» - минуле, а новий власник Сергій Курченко вже заявив про амбітні плани і в українському чемпіонаті, і на міжнародній арені. Точніше, заявила від його імені прес-служба, а сам новий власник клубу досі залишається особистістю напівміфічною. Якби не "Forbes", який провів розслідування успіхів молодого мільйонера Курченка, його ім'я було б відоме тільки вузькому колу посвячених.

Курченко молодий - йому ще немає і тридцяти. Знаючі його особисто чиновники і бізнесмени називають його «дуже працездатним і комунікабельним». Він працює в нафтогазовому бізнесі і заробляє мільйони. А щоб потрапити на цей ринок, недостатньо бути генієм - тут потрібні насамперед дуже гарні зв'язки. І ці дуже цінні зв'язку у Курченка, як кажуть, є: він підтримує стосунки з синами президента Януковича і сином генпрокурора Пшонки, тобто з найвпливовішою на сьогодні в Україні фінансово-промисловою групою, яка отримала назву «сім'я».

З тієї мізерної й іноді суперечливої ​​інформації, яка просочується з інформованих кіл, складно зрозуміти, наскільки близький Курченко до «сім’ї» і наскільки він самостійна фігура. Хто він для них - рівноправний партнер або стосунки там інші? Масла у вогонь підлила інформація, що президентом «Металіста» може стати не Курченко, а Янукович-молодший. Зараз вона начебто спростована, однак у середовищі фанатів продовжують поширюватися чутки, що реальний господар клубу - не Курченко, а саме Янукович. Власне, а чому б і ні? «Сім’ї» як серйозній ФПГ за статусом належить мати футбольний клуб. Брати команду не з першої четвірки - якось несолідно. «Шахтар» і «Дніпро» Ахметов і Коломойський не віддадуть, «Динамо» у Суркісів відібрати може і можна, проте це чревато великими скандалами. Залишається «Металіст», власник якого до того ж не проти його продати. Чому тоді власником оголошується Курченко? Можливо, тому, що він харків'янин, а донецьким хлопцям не особливо хочеться «світити» свою експансію в наше місто... Однак це лише версія. Як воно є насправді, можливо, покажуть подальші дії покупця клубу.

Тепер - трохи про стадіон. І новий власник, і влада відразу ж позначили намір передати його в приватні руки за певну компенсацію (судячи із заяви губернатора Михайла Добкіна, це може бути сума, вкладена в реконструкцію «Металіста» перед Євро-2012). Заяви тижневої давності, що футбольний клуб використовує його від сили два десятки разів на рік, а потрібно задіяти стадіон для різних обласних та міських заходів, а також для представників інших видів спорту, вже, схоже, забуті. Напевно, для тих, хто турбується про долю клубу у зв'язку зі зміною власника, це хороший знак - стадіон навряд чи потрібен власнику для чогось іншого, а не для футболу, а значить, клуб дійсно планують розвивати.

Крім навколофутбольних пристрастей минулий тиждень ознаменувалася масовою роздачею посад у Верховній Раді та Кабінеті міністрів. Новий склад Кабміну аналізувати, напевно, немає сенсу. Його вже розібрали по кісточках і звернули увагу і на явну втрату влади прем'єр-міністром Миколою Азаровим на користь першого віце-прем'єра Сергія Арбузова, і на домінування двох ФПГ - «сім'ї» і Ріната Ахметова з втратою позицій групи Фірташа-Льовочкіна, і на збереження «лякала» для націонал-патріотів - міністра освіти Дмитра Табачника... Вихідців з Харкова в новому Кабміні немає, що, втім, нікого не дивує, - це вже давня тенденція. За останні роки харків'янин там був лише один - віце-прем'єр Володимир Семиноженко, - та й той протримався на цій посаді недовго.

Розподіл посад у комітетах Верховної Ради в плані рівня впливовості депутатів-харків'ян справляє подвійне враження. Те, що десять осіб (це половина харківських парламентаріїв) отримали керівні посади у комітетах, - це, звичайно, викликає повагу. Однак є деякі «але», які не дозволяють заявляти про дуже вже великий вплив «харківського лобі». Посаду керівника комітету (саме за ці посади в парламенті йшла основна боротьба) дістав лише один - «новий харків'янин» Валерій Писаренко, який очолив комітет з питань правової політики. І неважко припустити, що чільну роль у цьому призначенні зіграла не особиста харизма депутата і не те, що він представляє Дзержинський район Харкова, а наближеність Писаренка до Андрія Портнова, який претендує на роль головного юриста в Партії регіонів. Посад заступників голів у харків'ян дійсно багато, однак це, в основному, не найвпливовіші комітети (впливовими у Верховній Раді вважаються комітети, що мають відношення до фінансів і податків).

У тому, до яких комітетів потрапили наші депутати, є кілька цікавих моментів. Так, Олександр Фельдман, протягом кількох скликань обіймав посади, пов'язані із захистом прав людини, цього разу зволів найпрестижніший комітет – бюджетний. Інна Богословська, яка має дещо одіозну репутацію через участь у скандалах, пішла у комітет з культури і духовності. Арсен Аваков став простим членом регламентного комітету, а от Ігор Швайка призначений у цьому комітеті заступником голови. Найбільш «харківським» став комітет з місцевого самоврядування - туди увійшли відразу троє представників регіону. Багато харків'ян потрапили до комітетів, близьких їм за попередньою діяльністю: наприклад, Віталій Немилостивий займається промисловістю, Віктор Остапчук - транспортом, Олександр Біловол - охороною здоров'я, Віталій Данилов - спортом. Молодим депутатам ближче виявилася міжнародна тематика - Євген Мураєв пішов до комітету з закордонних справ, Ірина Бережна - з євроінтеграції.

А ще у Верховній Раді створили міжфракційне об'єднання харків'ян (правда, міжфракційне воно поки досить умовно: не регіонал там тільки один - Немилостивий). Цікаво, що до об'єднання вступив одіозний «диригент» парламентської більшості Михайло Чечетов, який колись жив у нашому місті. Це не найкраще придбання в плані репутації, однак, можливо, корисне в плані вирішення конкретних завдань. Очолив групу Писаренко, бажаючи, мабуть, підкреслити, що він у Харкові - всерйоз і надовго. Об'єднання задекларувало бажання лобіювати інтереси Харкова, зокрема, в питанні розподілу бюджетних коштів. Оскільки в бюджеті цього року не враховано багато потреб міста (наприклад, багатостраждальне будівництво Олексіївської лінії метро), таке лобіювання явно не завадило б. Головне, щоб воно було ефективним.