 |
Минуло 100 перших днів роботи нового президента. Про результати роботи В. Януковича, про кризу нинішньої опозиції і про конкурентну боротьбу на місцевих виборах розповів в телепрограмі "STATUS QUO" політолог, директор Інституту проблем управління ім. Горшеніна (Київ) Володимир Фесенко.
- Володимирt В'ячеславовичe, не так давно ви очолили Інститут проблем управління ім. Горшеніна. До цього ви були керівником центру прикладних політичних досліджень "Пента". Скажіть, чи будуть тепер взаємодіяти ці дві організації? І чим ви будете займатися на новій посаді?
- Ці організації взаємодіяли і раніше. З колишнім директором Інституту імені Горшеніна Костем Бондаренком ми давно знайомі: він свого часу працював у центрі "Пента". Так сталося, що в травні К. Бондаренко пішов у політику, і з урахуванням наших партнерських відносин стратегічна рада центру запропонувала мені стати директором Інституту ім.Горшеніна. Для мене це був непростий вибір. Адже "Пента" стала розширюватися і більш активно працювати. У підсумку я прийняв рішення перейти до інституту, але ми домовилися про збереження партнерських відносин між "Пента" та Інститутом імені Горшеніна. Тепер центр очолить колишній голова Комітету виборців України Ігор Попов. Він працював близько року в Адміністрації президента.
- Скажіть, українські політологи - хто вони? Наскільки можна їм довіряти? І наскільки вони об'єктивні в своїх оцінках і прогнозах?
- Є різні професії політолога. Одна з них - академічний політолог, я таким був у 1990-і роки. До 2001 року я викладав політологію і соціологію в університеті. Ці люди пишуть статті, ведуть навчальний процес, займаються наукою. А політолог, який працює в практичній, прикладній сфері, - це скоріше політичний аналітик або політтехнолог. Я всі ці роки виступаю в ролі політичного експерта, політичного аналітика. А є люди, які працюють на виборах. Це політтехнологи. Політичний аналітик повинен бути об'єктивним, а якщо ти приходиш в штаб якоїсь політичної сили, то заражаєшся цією штабною логікою, втрачаєш об'єктивність погляду. Ти перестаєш нормально і адекватно сприймати політичне життя. Політтехнолог - це практик, сценарист. Він повинен думати про те, як зробити так, щоб політична сила, яку він підтримує, перемогла на виборах.
- Ви залишитеся аналітиком? Або, можливо, якась партія зробить вам пропозицію, від якої ви не зможете відмовитися?
- Я останнім часом часто чую це питання. Я можу назвати цілу низку політологів, які пішли в політику. Це не тільки К. Бондаренко, але і той же Олесь Доній. Його приклад показовий. Він пішов у політику, став народним депутатом. І я зрозумів у процесі нашого спілкування, що він шкодує про це. Повернутися назад йому дуже складно, адже політична діяльність змінює свідомість. Політичний експерт, аналітик повинен бачити ситуацію з різних сторін, а політик тільки з одного боку - з боку своєї партії, свого ідеологічного світогляду. Тому скажу, що мені подобається бути політологом, а бачити реальність одновимірно мені нецікаво.
- Інститут ім. Горшеніна провів аналіз політичної ситуації в країні і зробив деякі прогнози щодо подальшого розвитку подій цього року. Скажіть, яка ваша думка про перші 100 днів уряду Миколи Азарова і президента Віктора Януковича?
- Підсумки неоднозначні. Хоча, якщо судити за опитуваннями громадської думки, більша частина наших громадян в цілому оцінюють перші 100 днів нового уряду досить позитивно. У цьому немає нічого дивного. Позитивно оцінювали і перші 100 днів Віктора Ющенка. Тут виявляється феномен, який називають "медовий місяць". Він виражається у видачі своєрідного кредиту довіри. У випадку "медового місяця" нової влади проявляються ще й суто політичні закономірності: частина виборців, які не мають стійких політичних симпатій, відразу після виборів переходять на бік нової влади. Але "медовий місяць", як правило, триває від 3-4 місяців до півроку. До осені почнеться зниження рейтингів представників влади. А поки ми спостерігаємо досить високий рівень довіри і президенту, і прем'єр-міністру.
Якщо оцінювати роботу нової влади, то її плюси і мінуси тісно пов'язані між собою. Простий приклад - стабільність. Так, влада стала єдиною, немає конфліктів між президентом і прем'єром. Поза всяким сумнівом, це позитивна тенденція, тому що наші громадяни і зарубіжні дипломати, бізнесмени, політики вже втомилися від цих сварок. Тепер вони бачать єдину владу. Але концентрація влади в одних руках - руках президента - і достатньо жорсткі методи діяльності нової влади у значної частини суспільства і, звичайно, в опозиції викликають дуже серйозні підозри в тому, що в Україні слабшає демократія і, за прикладом Росії може виникнути керована демократія, якийсь авторитарний або напівавторитарний режим. Інший приклад - "харківські" угоди. З одного боку, нормалізація відносин з Росією - це позитивна тенденція. Але ж у нас не просто нормалізація відносин, а велике кохання, різке і масштабне зближення. Користуючись термінологією автомобільної, скажу, що ми зробили такий різкий віраж в бік Росії, що машина стала на два колеса, і виник ризик перекинутися або скотитися в кювет. Я думаю, що цей ризик зрозумів і президент В. Янукович. Тому в травні стали гальмувати. Ще одна кількісна картинка. Усі казали, що два президенти - російський і український - стали частіше зустрічатися. За 2,5 місяці вони зустрілися 7 разів. Раніше Леонід Кучма з Володимиром Путіним або з Борисом Єльциним за рік зустрічалися близько 10 разів. Тобто В. Янукович встановив своєрідний рекорд. Після київського візиту Дмитра Медведєва ще не однієї зустрічі не було. Ось вам прояв якогось такого гальмування. Але це не означає, що курс на зближення з Росією скасований - просто уряд вирішив тримати певний баланс інтересів між Заходом і Росією. Тому що надто велика економічна, стратегічна залежність від Росії теж небезпечна для України.
Наведу ще один приклад - бюджет. Країна звикла жити без бюджету. Бюджет прийняли, і це плюс. Але прийняли без обговорення, з великими проблемами: ручне управління бюджетним процесом, великий прихований дефіцит бюджету.
- На ваш погляд, що буде далі? Чи будуть розпочаті обіцяні реформи, наприклад?
- Реформи проголошені. Є план реформ, конкретний документ, і конкретні дії вже є. До парламенту подано Податковий і Бюджетний кодекси. Хоча й тут ситуація неоднозначна. Мене влаштовував єдиний податок. Але зараз я повинен буду відмовитися від деяких функцій, які юридично були пов'язані зі мною. Думаю, буде збільшений сам податок. У принципі, це треба робити. Але мінус у тому, що реформа податкова відбудеться, але наскільки вона буде ефективною і які будуть її наслідки? Реформи розробляли одні люди - Ірина Акімова та її група, включаючи іноземних консультантів, а реалізовувати повинні інші - уряд М. Азарова. А це може спричинити якісь ризики.
- А чи призведе посилення влади в одних руках до можливої конституційної реформи - перетворення України на президентсько-парламентську республіку?
- Де-факто ми вже стали президентсько-парламентською республікою. А ось де-юре - ні. І ось це протиріччя буде головною рушійною силою для нової влади на найближчий період. Що робити далі, в тому числі і з Конституцією? Плани конституційних змін начебто існують, але однозначної сформованого плану конституційних реформ поки немає. Питання про можливість конституційної реформи як юридичного оформлення ось цього нового президентсько-парламентського режиму вже підняте. Це можна реалізувати по-різному: можна провести через референдум оформлення цього режиму, можна відновити редакцію Конституції 1996 р., можна використовувати фантом конституційного референдуму як "страшилку" для парламентаріїв, як це було в 1996 р. і в 2004 р.
- А як на цьому тлі ви оцінюєте діяльність української опозиції?
- Наше останнє дослідження, присвячене 100 дням правління нового президента, показало цікаву тенденцію: зараз спостерігається криза опозиції. З одного боку, близько третини наших співгромадян-виборців критично ставляться до нової влади. Але при цьому, якщо подивитися на рейтинги Юлії Тимошенко, Арсенія Яценюка, то сумарне число їхніх прибічників менше цієї третини. Тобто навіть ті, хто критично ставиться до нової влади, не готові підтримати нинішніх лідерів опозиції.
Криза опозиції проявляється не тільки в розколах, які видно в парламенті, у діяльності різних лідерів, але і в самій діяльності опозиції. Люди стали менше довіряти їй. Тому що опозиція зараз концентрується не на тих проблемах. Замість того щоб займатися захистом соціальних, громадських, екологічних прав своїх співгромадян, вона займається великою геополітикою - тими ж "харківськими" угодами, захистом національних інтересів, єдиним державним статусом української мови. А людей в першу чергу хвилюють економічні і соціальні питання: що буде з пенсією, зарплатою, як вийти з кризи, дотримання соціальних прав.
Події навколо парку ім.Горького в Харкові теж показали, що опозиції потрібно концентруватися на захисті соціальних, екологічних, цивільних прав простих людей, і тоді її рейтинги почнуть рости, а не падати. Тому опозиція повинна змінювати тактику. Звідси висновок, що, швидше за все, найближчим часом ми будемо бачити тенденції поновлення опозиції, в тому числі формування нової опозиції з надр громадянського суспільства, з регіональних еліт.
- Конфлікт у парку Горького, про який ви сказали, носить політичний чи все-таки соціальний характер?
- Підгрунтя і першопричина конфлікту все-таки суто соціальна, екологічна. Я знаю екологічну групу "Печеніги" ще з 1990-х років. Тобто це не якась фіктивна група, підставні люди, ні. Це дійсно ентузіасти своєї справи. У Києві виникали такі ж конфліктні ситуації. У Харкові цей конфлікт набув більш голосного звучання, люди грудьми стали на захист дерев. Насправді це класична проблема державної політики, в тому числі місцевої влади. З одного боку, цей конфлікт відображає неготовність і небажання громадянського суспільства відмовитися від своїх завоювань і свого впливу на суспільні проблеми, з іншого - показує неготовність нової влади цивілізовано і демократично вирішувати конфліктні ситуації. Нинішня влада використовує так звану тактику "танкової атаки". Можу процитувати одного депутата з Партії регіонів. Він сказав, що у суперечивих моментах є три варіанти: перший - компромісний, другий - запасний (обійти відсутність законодавчих норм), третій - "Та пішли ви ..." Ось, на жаль, у ряді випадків представники нашої влади діють за третім принципом.
Будь-яке рішення - суперечливе, і завжди чиїсь інтереси будуть ущемлені. Тому треба шукати баланс інтересів. Треба було поспілкуватися з людьми, пояснити, що немає іншого варіанту, тому потрібно прокласти дорогу в цьому напрямку, при цьому вирубку дерев зробити мінімальною. Крім того, слід було б провести роботу з громадською думкою, з журналістами, щоб люди зрозуміли неминучість цього рішення. І разом з екологами можна було висадити дерева якщо не в цьому парку, то десь поруч. Тобто можна було вирішити цю проблему.
Я розумію людей, які стали на захист парку. І вважаю, що влада повинна діяти більш гнучко, а не напролом. Витрати занадто великі. Це відчули в Адміністрації президента, і вони вже міняють тактику. Вони розуміють, що такого роду ексцеси створюють негативний імідж для нової влади, зокрема, для президента.
- Скоро грядуть вибори до місцевих рад. Наскільки запеклою буде конкурентна боротьба на майбутніх виборах?
- Питання проведення місцевих виборів ще не вирішено юридично. Але політичне рішення про те, що вибори повинні відбутися восени, начебто є. Уточнюються нюанси, деталі. Не проголосований ще закон про місцеві вибори. Думаю, що йде узгодження інтересів всередині опозиції. Наведу приклад. Партія регіонів пропонує начебто компромісний варіант - змішану виборчу систему, тобто половина депутатів буде обиратися за мажоритарними округами, половина - за партійними списками. Змішана система сама по собі зменшує вплив партій на місцеві ради. Так, це дасть можливість, наприклад, на Західній Україні створювати більшість, яка буде прагматичною і менш політизованою. Але всередині коаліції "литвинівці" - за мажоритарну систему, Компартія - тільки за партійні вибори. Тому потрібно залагодити всі ці нюанси. Думаю, найближчим часом стане відома дата місцевих виборів, і стане зрозуміла ситуація з законом "Про місцеві вибори". Крім змішаної виборчої системи, новацією законопроекту про місцеві вибори може бути те, що блоки перестануть бути суб'єктами виборчого процесу. Це хід проти опозиції. Справа не тільки в тому, що є іменний Блок Юлії Тимошенко, Блок Литвина. Проблема в іншому. Що робити з партією "Реформи і порядок", що робити Народному Руху Бориса Тарасюка, Юрія Луценка з "Народною самообороною" і цілій низці інших маленьких партій, які зараз входять в блоки? Виходить, їм потрібно конкурувати між собою або зливатися. Зливатися вони не готові. Ось вам і фактор посилення конкуренції.
Крім того, судячи за кулуарною інформацією, буде скорочено час виборчої кампанії. Згідно з попереднім законом, на передвиборну кампанію відводиться три місяці. Тепер передбачається, що виборча компанія скоротиться на місяць і буде тривати два місяці, а можливо навіть 50 днів. Тому кампанія буде коротка, і це дає більше шансів відомим політикам. У новачків часу на розкручування не буде, і, відповідно, їхні шанси різко знижуються.
Що стосується конфліктності. Судячи з усього, в багатьох великих містах сутичка буде дуже і дуже жорсткою. У Харкові, з огляду на репутацію і образ одного з претендентів на роль мера, думаю, кампанія буде "гарячою".
- Партія регіонів ще не визначилася з кандидатурою на посаду мера Харкова. Як ви вважаєте, затвердять в.о. харківського міського голови Геннадія Кернеса як кандидата в мери?
- Це залежить від багатьох чинниікв. З Г. Кернесом можуть бути проблеми. Думаю, що ситуація з парком Горького теж буде прийматися до уваги. І якщо цей конфлікт або інші проблеми покажуть, що рейтинг нинішнього кандидата від влади нижче, ніж рейтинг колишнього мера, то це може призвести до зміни кандидата. Хоча не можна забувати про елемент наступності: від Михайла Добкіна влада перейшла до його заступника, його політичного соратника. Частині виборців це подобається. Але конфліктність фігури Кернеса може відштовхувати частину виборців. Є ще один чинник: а чи є запасний варіант у Партії регіонів? У зв'язку з цим хочу відзначити, що за останні роки харківська політична еліта практично обміліла: стало менше видних, впливових політиків з Харкова. Знизився рівень конкуренції.
- Як ви вважаєте, кого на посаду мера висуне опозиція?
- Один з головних фаворитів - Арсен Аваков. Я не знаю, чи має він такі амбіції, але це був би логічний вибір. Виходячи з тих соціологічних даних, які я маю, А. Аваков залишається одним з найбільш відомих і популярних харківських політиків. Він - фігура, яка консолідує нинішню опозицію в Харківському регіоні. Його особистий рейтинг трохи вище рейтингу самої Юлії Тимошенко в першому турі президентських виборів. Значимість А. Авакова в тому, що він може сприяти тому, щоб місцева політична еліта залишалася конкурентною.
- Виходить, що основна боротьба вестиметься між двома кандидатами - Г. Кернесом і А. Аваковим?
- Але тут є ще один фактор: наскільки великою буде конкуренція на електоральному майданчику Партії регіонів. Якщо Партія регіонів однозначно скаже: "Ось наш кандидат", - то це буде один з фаворитів. Точно так само, як і А. Аваков. Але якщо у виборах буде брати участь Алла Александровська, вона відбере трохи голосів. Незрозуміле питання з Володимиром Шумілкіним. Чи буде брати участь у виборах Олександр Фельдман і в якому статусі, в якому амплуа? Тобто питань дуже багато. Те, якою буде конфігурація виборчої кампанії на посаду мера Харкова, буде багато в чому визначати шанси того чи іншого кандидата.