Минулого тижня Верховна Рада прийняла закон про вибори народних депутатів. Що дивно, парламентська більшість і опозиція діяли в єдиному пориві і з небаченою для себе швидкістю: новий законопроект депутата від НУНС Руслана Князевича, охрещений "компромісним", протягом буквально пари годин був розглянутий і проголосований - відразу в цілому. Тепер справа за підписом президента, але навряд чи в цьому питанні будуть затримки. Так що можна говорити про те, що нові правила гри "у вибори" - є.
Що зміниться за новим законом? Насамперед - прохідний бар'єр для політичних партій для потрапляння до Ради тепер складає 5% (на останніх виборах було 3%). Разом із нормою про заборону участі у виборах блоків це означає, що, по-перше, до парламенту зможуть потрапити лише найбільші політичні сили (у дрібних за новим законом навіть не буде можливості об'єднатися в блок), а по-друге, у Верховній Раді наступного скликання ми, цілком можливо, не побачимо нікого нового. Безумовно, до парламенту пройдуть Партія регіонів, "Батьківщина" і "Фронт змін". У чинній Раді є ще Блок Литвина і Компартія. Народної партії Литвина, якщо вона хоче потрапити і в наступне скликання, тепер, мабуть, пряма дорога до Партії регіонів - тим більше, чутки про їх можливе об'єднання ходили, а сам Володимир Литвин навряд чи захоче залишати депутатський зал. У "Сильної України", до речі, вже теж немає інших варіантів, окрім як довести до логічного кінця злиття з "регіоналами": за час, що минув після піку популярності Сергія Тігіпка - президентських виборів, партія втратила свій рейтинг і не факт, що подолає 5 %-й бар'єр. Велике питання з лівими силами. Можливо, з прийняттям нового закону вперше за всю історію незалежної України вони взагалі не будуть представлені в парламенті. Як не грубо це звучить, але електорат флагмана українських лівих - Компартії - поступово вимирає. Рейтинг КПУ зараз - на межі прохідного бар'єру. Решта лівих сил окремо не мають жодних шансів пройти до парламенту, а можливість об'єднання в блок закон, знову-таки, забороняє.
Лідери непарламентських опозиційних партій, наприклад, Олег Тягнибок та Віталій Кличко, назвали рішення парламентської опозиції підтримати цей закон зрадою: мовляв, він закриває двері до Верховної Ради для інших політсил. Але, по-перше, навіть поведи себе опозиція інакше, регіоналам вистачило б голосів для ухвалення закону. А по-друге, цей закон, незважаючи на підвищення прохідного бар'єру, дозволить не топовим політичним проектам отримати представництво в парламенті, не витрачаючись на дуже дорогу всеукраїнську кампанію. Справа в тому, що він вводить змішану, мажоритарно-пропорційну систему голосування, за якої 225 депутатів обираються за списками, а 225 - у мажоритарних округах. Списки при цьому, як і раніше, залишаються закритими. На перший погляд, введення часткової "мажоритарки" - це начебто добре. При такому варіанті виборець голосує не за політсилу, за якою ховаються невідомі прізвища, а за конкретну людину. І це змушує цю людину-кандидата мобілізуватися (хоча б на час виборчої кампанії) і накладає на неї певну ступінь відповідальності. Але це все чисто теоретично. А на практиці Верхова Рада давно перестала бути самостійним органом, представники якого несуть персональну відповідальність за щось чи можуть приймати самостійні рішення чи висувати пропозиції. Завдяки методичній роботі в цьому напрямку вертикаль влади в країні зараз настільки сильна, що парламент став просто інструментом для реалізації ініціатив Кабміну або Президента. Більшість у наступному складі Ради, як і зараз, отримають регіонали. Президент до того часу теж нікуди не дінеться. А тому ситуація з дещо маріонетковим парламентом - не зміниться.
Крім того, за "мажоритаркою" до Ради можуть потрапити представники політичних сил, які не пройдуть за списком (особливо це стосується "Свободи" у Західній Україні), і самовисуванцві - закон дозволяє їм брати участь у виборах. Вагомих фракцій вони не сформують, вплинути на загальні тенденції в роботі парламенту не зможуть (якщо звичайно будуть справжніми самовисуванцями, а не підставними, які після прийняття присяги відразу долучаться до якоїсь фракції). Але оскільки загальна кількість людей, з якими треба домовлятися і яким потрібно надавати слово, стане більшою, все це може дестабілізувати роботу парламенту.
Наступний момент - згідно з новим законом, одна і та ж людина може балотуватися в народні депутати і за списком партії, і в мажоритарному окрузі (до речі, відповідно до вердикту Конституційного суду від 1998 року, ця норма є неконституційною). Якщо кандидат проходить за "мажоритаркою", то автоматично як би вибуває із списку, і список посувається. Ця норма вигідна опозиції: найімовірніше, саме її кандидати, у тому числі - вся верхівка партії, йтимуть одночасно і за списком, і за мажоритарними округами, сподіваючись виграти хоч якось. Партія ж регіонів, особливо в густонаселених східних областях країни, здатна виставити у "мажоритарці" 100%-во прохідних кандидатів, лідерів громадської думки в тому чи іншому регіоні, і не включати їх до списку. В опозиції в областях таких персонажів просто немає.
Крім того, можливість балотуватися і в окрузі, і в списку означає, що всі більш-менш впізнавані непарламентські партії виведуть в округи своїх лідерів, і з великою часткою ймовірності такі лідери - Тягнибок, Кличко, Гриценко, Катеринчук - ці округи виграють. Це гарантує їм потрапляння до парламенту, навіть якщо їх політсили не візьмуть прохідний бар'єр.
Ще одне нововведення для виборців - наступного року в бюлетенях не буде графи "проти всіх". Це означає, що своє неприйняття будь-якого із запропонованих кандидатів чи партій можна буде висловити тільки одним способом - не піти на вибори взагалі. Найімовірніше, з уведенням цієї норми явка виборців упаде. Але оскільки граничний поріг, при якому вибори вважаються такими, що відбулися, в законі не прописаний, це нововведення політсилам нічим не загрожує.
Прийняття цього закону про вибори залишило одне питання: чому за нього голосувала опозиція? Навіщо їй підвищення прохідного бар'єру і виключення з виборчого процесу блоків? Щоб ще до виборів нейтралізувати конкурентів по електоральному полю? Або змусити їх прийти на уклін? Це можливо. Можливо також, що таке рішення - результат якихось внутрішніх домовленостей: опозиції чи щось пообіцяли (зрештою, деякі її поправки увійшли до закону), або чимось пригрозили (теоретично Партія регіонів могла протягнути через парламент набагато більше одіозний варіант закону про вибори - наприклад, законопроект Єфремова). Й опозиція проголосувала "за". А регіоналам це було дуже потрібно - прийняти саме такий компромісний закон, який ніби як влаштовує всіх основних гравців. Тепер новий закон про вибори, а значить, і виборчий процес наступного року як би "легітимізовані". І голосування в одну дудку в Раді ще довго можна буде пред'являти як аргумент у разі чийогось обурення виборчим процесом чи невдоволення його результатами.
Прийняття нового закону про вибори трохи відвернуло увагу від основної місцевої теми минулого тижня: містом знову поповзли чутки про можливе звільнення губернатора Михайла Добкіна. Подібні розмови з деяких пір виникають досить часто, але ця хвиля була найпотужнішою і найрізноманітнішою з точки зору підтверджують припущення про відставку джерел. Уперше навіть називалося ім'я можливого наступника губернатора: їм нібито міг стати Артем Пшонка - син генерального прокурора і хрещеник президента. Пік напруги припав на середу, коли досить несподівано до Харкова приїхав сам генпрокурор. Привід для його візиту був досить формальним - участь в урочистостях з нагоди Дня студента в юракадемії, - і здавалося, що все це не випадковість.
Очевидних широкої громадськості причин для відставки губернатора начебто немає. Але з одного боку, вертикаль влади продовжує цементувати, й іноді здається, що вона здатна змести зі свого шляху всіх, хто не є вихідцем із Донбаського регіону. Призначення уродженців Донецької області на всі ключові посади різних рівнів - уже не просто тенденція, а практично закономірність. З іншого боку, подейкують, що далеко не всім подобається та повнота влади і ступінь впливу, які мають у регіоні Михайло Добкін і Геннадій Кернес, і цей союз треба зруйнувати. Посада губернатора набагато більш вразлива, ніж посада мера: губернатора можна просто звільнити президентським указом, а щоб зняти мера, треба затівати довгу й недешеву тягомотину з перевиборами, і тому під удар потрапляє саме Добкін. Окрім того, ходить багато чуток про бажання різних людей, наближених до центральної влади, так би мовити, долучитися до чийогось бізнесу (простіше кажучи, сучасним підприємцям дохідливо пояснюють, що "треба ділитися"). І як повели себе Михайло Добкін і Геннадій Кернес, якщо потрапили в таку ситуацію, невідомо.
Однак незважаючи ні на які плітки указу про звільнення губернатора Харківської області не з'явилося. Михайло Добкін продовжує керувати одним з найбільших регіонів України, і на користь того, що так буде і далі, до речі, говорить багато чого. По-перше, він - корінний харків'янин, давно працює в регіоні як політик, підприємець, громадський діяч. Він вибудував досить рівні стосунки з усіма, хто має в області певну вагу, і не конфліктує з місцевою елітою. Кілька років тому у Михайла Добкіна були певні проблеми з іміджем, але за минулі роки він дуже змінився. Добкін дійсно демонструє зростання особистості, а тому зараз досить лояльно сприймається і самими харків'янами. По-друге, район під керівництвом Добкіна демонструє нормальні економічні показники. Ніяких очевидних провалів з яких-небудь статтями - немає. По-третє, і це важливо, Михайло Добкін - вірний партієць. Він уже багато років з Партією регіонів, навіть у важкі для регіоналів часи не міняв політичного забарвлення і завжди послідовно дотримувався генеральної лінії партії. До наступних парламентських виборів - лише рік. Губернатори повсюдно є і головами облорганізацій Партії регіонів: з одного боку, вони організовують передвиборчу роботу, з іншого - несуть певну відповідальність за результат, показаний партією в області. Якщо зараз призначити замість Добкіна іншу людину, то вона, найімовірніше, повинна буде очолити і місцевих регіоналів. Але, по-перше, ця зміна партійної влади може дещо розбалансувати підготовку до виборів: Михайлу Добкіну в будь-якому випадку краще відомий стан справ і місцеві "підводні камені". А по-друге, саме під керівництвом Добкіна партія може розраховувати на хороший результат в області: незважаючи ні на що, він є найвідомішим і популярним політиком регіону.
Однак у кожній плітці часто буває лише частка плітки. І все вище перераховане - це, так би мовити, зовнішні чинники. Але можуть бути і чинники внутрішні, невідомі, і чисто суб'єктивні причини, бажання і пристрасті у тих, хто приймає кадрові рішення. Тому ситуація може змінитися в будь-який момент.
Минулого тижня в харківський ефір повернувся канал "Фора". День у день, як обіцяв його новий активний керівник, тобто 16 листопада. Як і слід було очікувати, це виявився зовсім інший канал. Проте обіцяного творчого прориву поки не сталося. У перший вечір мовлення канал показав, наприклад, передачу програмного директора "Фори" Нісона Ройтмана "Житлово-комунальний Харків", зроблену в піку Войцеховському агітку "Я - за" й абсолютно кон'юнктурну "Експертизу". Чи є ці телепродукти переможцями тендерів, які керівництво каналу анонсувало місяць тому, залишається тільки здогадуватися. Але загальна ідейна спрямованість оновленої "Фори", схоже, зрозуміла. Ройтман зазначив, що поки мовлення ведеться в тестовому форматі, причому не тільки в технічному плані, але і з точки зору програмної політики. Тим не менш, коли час тестового формату закінчиться, навряд чи програмна політика якось зміниться. Залишається чекати хоча б появи в ефірі "Фори" якихось абсолютно нових проектів, як це було обіцяно новим менеджментом. Тому що в противному випадку на різних харківських каналах глядачеві буде запропоновано і той же досить невеликий набір програм. Так, так було і раніше. Але якщо канали дійсно хочуть додати собі рейтингу, то цю ситуацію треба змінювати.
У той день, коли "Фора" знову почала мовлення, Ірина Рубашко, яка представляється генеральним директором каналу, вже традиційно заявила про "нахабні провокації і рейдерське захоплення каналу". Крім того, керівник АТН Олег Юхт, керівник "А/ТВК" Олена Баранник та Ірина Рубашко відправили чергове колективне послання президента України з вимогою втрутитися в ситуацію з відключенням харківських каналів і відновити справедливість. У тексті цього листа не було взагалі нічого нового і в цілому цей крок виглядав як спроба не дати проблемі забутися остаточно (а вона забувається, і після повернення "Фори" до ефіру слова про відключену "Фору" зовсім будуть виглядати дивно). Адже очевидно, що якби президент хотів втрутитися в ситуацію, він би це вже давно зробив: часу було предостатньо, листів було надіслано багато, а питання піднімалося на різних рівнях.