.jpg) |
- Олександре Віталійовичу! Яку останню книгу ви прочитали?
- Норвезького автора детективів Ю. Несбі "Красношийка". Це соціальний роман з елементами детективу.
- Ви взагалі багато читаєте?
- У середньому - 4-5 книг на тиждень.
- А читаєте все, що видаєте?
- Це неможливо. Думаю, що навряд чи мені варто читати комп'ютерний підручник або книгу "100 кращих страв у горщиках". Хоча навіть якщо я їх не читаю, то обов'язково переглядаю.
- За даними статистики, українці зараз читають менше, на відміну від росіян. По-вашому, в чому причина цієї проблеми? Що потрібно зробити, щоб читання книг увійшло в моду?
- Я не вірю в наявність якісної статистики про Україну. Зазвичай видавнича статистика говорить про кількість книг, що видаються на душу населення, а простежити, скільки люди читають, дуже складно: потрібно замовляти дуже серйозне дороге дослідження. Крім того, в Україні реально продається в 4-5 разів більше книг, ніж видається. Крім того, є статистика бібліотечна. За останні два роки в Україні різко зросла кількість читачів у бібліотеках: річ у тому, що через економічну кризу в багатьох людей стало, з одного боку, більше вільного часу, а з іншого - менше грошей на купівлю книг. Те ж саме було в 1999 р., коли після кризи люди різко пішли до бібліотек.
- А продажі книг зросли або скоротилися?
- Нинішня криза призвела до того, що люди стали менше купувати книги: на початку кризи на 12-15%, зараз - на 35-40%.
- За радянських часів люди читали більше, ніж зараз?
- За радянських часів читали не набагато більше, але набагато більше книг видавали. У Росії зараз видається 4,2 книжки на рік на душу населення, в Україні - трохи менше одиниці, а в Радянському Союзі ця цифра була близько 7. Але при цьому я переконаний, що якщо з російської статистики виключити Москву і Петербург, то в решті Росії значно менше читають, ніж в Україні. Але ці два міста - одні з лідерів з читання в Європі разом з Лондоном і Парижем.
- Як ви думаєте, чи потрібні якісь програми з популяризації читання?
- У всьому цивілізованому світі, скажімо, у розвинених європейських країнах, існують програми, аналоги яких діяли в Радянському Союзі. Наприклад, товариство "Знання" займалося тим, що возило письменників країною з лекціями, на зустрічі з читачами. Ця практика поширена і зараз в значній частині європейських країн. Наприклад, наш автор Андрій Курков близько 60 разів на рік зустрічається з читачами в різних країнах Європи. Це абсолютно нормальна світова практика. Українські видавництва іноді проводять тури авторів, якщо дозволяє бюджет. Зокрема, "Фоліо" два-три рази на рік влаштовує подібні заходи. Ми ось обов'язково влаштуємо таку поїздку містами України харківському поету і письменнику Сергію Жадану, коли вийде його нова книга "Ворошиловград".
- Але ці заходи ініціюються на рівні видавництв. А на рівні держави?
- Ніяких програм не існує. Хоча програма пропаганди читання в Україні кілька разів вносилася в проект держбюджету, але фінансування так і не отримала. Ця програма передбачає поїздки авторів країною, організацію конкурсів читачів у бібліотеках для дітей та юнацтва, створення інформаційних програм про літературу на телебаченні та радіо. І хоча цю програму кілька разів вносили до проекту держбюджету, до фактичного фінансування так справа і не дійшла.
- Не менш цікаво дізнатися, що саме читають українці.
- Такий державної статистики не існує. Можна сказати, що Україна за останні 4-5 років дуже сильно наблизилася до Європи за статистикою читання: дуже велика частиан навчальної літератури і сучасної художньої літератури. У кризу до цього додалася класика.
- А чому в кризу додалася класика?
- Це логічно. Справа в тому, що вільний час з'явилося якраз у тих, хто освічений, а раніше не мав можливості перечитати те, чого не читав з дитинства. А перечитує класику в основному та категорія людей, яка хоче зрозуміти логіку розвитку подій. Я можу сказати, що за перше півріччя минулого року, коли почалася криза, в Німеччині було продано до 300 тис. примірників "Капіталу" Карла Маркса. Коли я говорив, що ми все ближче й ближче до Європи, то мав на увазі, що свіжі європейські бестселери раніше мали шанс взагалі не потрапити на цей ринок і стати невідомими. Вже сьогодні видавничі технології дозволяють швидко домовитися про права, швидко перевести книги, швидко перевидати. І новинки потрапляють у продаж дуже швидко.
- Наскільки велика частина продажу недорогого чтива на зразок російських детективів, любовних романів? Це як і раніше одні з популярних жанрів серед читачів?
- Безумовно. Крім того, тенденції останніх двох років - це мусовані уцінки російськими видавцями складських залишків і викид їх за символічними цінами на ринок, у тому числі і в Україні. Тому за рахунок таких уцінених масових книг, які з роками втрачають у товарному попиті, фактично зросла частка продажу подібної літератури, з'явилися магазини "Все по 15 гривень". Але я б сказав, що людина, яка не в змозі купити якусь книжку, шукає її в інтернеті, бібліотеці, запитує у людей. Тобто читати стали більше класику, але купувати - книжки, які коштують до 50 грн.
- Хто є законодавцем моди у книговиданні? Звідки беруться модні автори, тенденції?
- Книга - це такий вид товару, для якого пряма реклама малоефективна. Зазвичай "сарафанне радіо" дає більше ефекту, ніж пряма реклама: купуючи книгу, ви намагаєтеся згадати, хто про неї говорив. Дуже важливо для видавця мати можливість постійного правильного PR. А правильний PR - це зустріч з автором, коли читач може поговорити з ним і зрозуміти, чим цікавий цей чоловік. Наприклад, приїжджав в Україну недавно популярний польський письменник Януш Вишневський. Але у нас немає телепрограм, на які можна було б його запросити. А він би із задоволенням прийшов і виступив перед читачами. Коли, наприклад, Борис Акунін приїжджає до Німеччини, він, безумовно, в ефірі на національних каналах. Завдяки цьому велика частина населення дізнається про автора, а потім вирушає в книжкові магазини. А далі настільки швидко відбувається інформаційний обмін між країнами, що якщо книга стала бестселером в одній країні, то вона стане бестселером і в інших розвинених країнах.
Є національні особливості, різні типи аудиторій. Звичайно, складніше достукатися з допомогою сучасних коштів реклами до аудиторії від 40 до 60 років. Це люди, які купують менше книги. Але як показує досвід "Клубу сімейного дозвілля", який випускає каталоги, розробив систему залучення клієнтів, більш літню аудиторію справді можна залучити до купівлі книг кожний квартал.
- Як ви приймаєте рішення, які саме книги видавати? Чим при цьому керуєтеся - тільки економічною доцільністю або іншими чинниками?
- Більша частина рішень інтуїтивна. Чисто економічних міркувань не буває, крім випадків, коли ми видаємо чергову книгу того ж автора, чергову книгу тієї ж серії, і можна щось передбачити. Але насамперед - інтуїція. У кінцевому рахунку, все одно в кінці шляху є економічні міркування. Часто буває, що ці міркування не прямої дії: наприклад, якщо ми зараз видамо книгу певного автора, а потім він напише наступну, а потім третю, то на третій ми заробимо трохи більше, ніж на другий, а на першій втратимо, але на третій це компенсуємо.
Набагато рідше ми думаємо: от ми зараз надрукуємо 3 тис. примірників, якщо вони будуть коштувати стільки-то, вони продадуться за такий-то термін і т.д.
Найчастіше ланцюжок прийняття рішень дуже довгий: надто багато непрямих чинників, які можуть впливати на продаж книги.
- Чи працюєте ви з молодими, ще нікому не відомими авторами?
- Ми двічі проводили Конкурс молодіжного міського роману для пошуку таких авторів. На жаль, їх небагато. З одним таким автором працюємо зараз. Це Артем Чех, який написав уже чотири книжки. Ми залюбки б працювали з молодими авторами, якщо б вони були високого рівня і їх книги несоромно було б показати читачеві. Крім того, я вже 8 років входжу до складу журі всеукраїнського літературного конкурсу "Коронація слова". На конкурс щорічно приходить більше тисячі рукописів. Відповідно, я читаю 20 романів фіналістів. Минулого року книги, які мені сподобалися, рішенням журі не стали кращими. Але двох авторів ми для себе знайшли. Цього року за результатами конкурсу, думаю, ми знайдемо трьох авторів для співпраці.
- А багато приходить молодих авторів, які вважають себе талановитими, а потім йдуть розчарованими?
- Електронною поштою до редакції надходить багато листів з текстами, синопсисами, заявками, з планами рукописів або написаними книгами. На жаль, ми більшу частину рукописів не розглядаємо, тому що у нас є жанрові обмеження. Ми для себе вирішили, що не розглядаємо детектив, жіночий роман, фентезі, фантастику, дитячу літературу. Це основні масові жанри, у сфері яких активна конкуренція. Так, ми обмежили авторам можливість звертатися до нас.
- Держава якось підтримує галузь видавництва і друкарства? Пільги, які діють відносно таких підприємств, істотні?
- Зараз видавництва отримують від держави пільги на ПДВ і податок на прибуток. Це, звичайно, за умови, що ці гроші ми використовуємо на подальше розширення виробництва. Тобто з зароблених грошей видавництво практично нічого не платить, крім звичайних нарахувань на зарплату та місцевих податків і зборів. Це, безумовно, серйозна підтримка.
Але краще б замість цих пільг у нас працювала стандартна для європейських країн програма підтримки бібліотек. У 2009 р. держбюджетом не було передбачено коштів на закупівлю книг для бібліотечних фондів. Рівень фінансування бібліотек, власне, і призвів до того, що книжковий ринок стоїть на одній нозі - вільному ринку. "Друга нога" - у підвішеному стані, і застосування їй немає. У Росії ж, наприклад, зростання книговидання після кризи початку 1990-х років почався з масованої підтримки державою бібліотек, що продовжується і зараз.
- У нас начебто б планувалася програма облради з фінансування видань місцевих авторів?
- Така програма діяла два роки тому. Минулого року її не було, цього року теж немає. Два роки тому в рамках цієї програми було виділено 200 тис.грн. При цьому, наприклад, місто Львів два роки тому профінансувало книговидання місцевих авторів на 2 млн.грн., минулого року - понад 1 млн.грн. Цього року маленька Волинська область виділила на ці цілі 1 млн. 400 тис. грн.
- У Росії більш потужно здійснюється державна підтримка галузі видавництва та друкарства. Скажіть, в питанні якості друку та публікації новинок українські видавництва можуть конкурувати з російськими?
- Публікація новинок - це питання авторських прав і взаємин із закордонним видавцем. Тут технології не до чого. Наприклад, останній роман Харукі Муракамі видавництво "Фоліо" випустило в листопаді 2009 р., а в Росії він вийде тільки в серпні 2010 р. У чомусь нам вдається їх випередити.
А що стосується технологічної частини, то, безумовно, українська поліграфія практично не переоснащувалася з радянських часів. Не можна сказати, що в Росії поліграфія зробила великий крок вперед: з'явилося кілька сучасних друкарень, але основна маса знаходиться в такому ж стані, як і в Україні. Інша справа, що вони добре завантажені замовленнями, працюють ритмічно, і це дозволяє думати, що далі буде оновлення. Але при цьому є Білорусь, де держава дуже добре фінансує і шкільні підручники, і бібліотеки Міністерства культури, і поліграфію. На сьогодні рівень книжкових друкарень в Білорусі відповідає навіть не польському або чеському, а німецької та французької.
- А чи потрібна на нинішньому етапі в літературі цензура?
- Цензура в книговиданні не потрібна. Потрібна відповідальність видавців перед суспільством і серйозний контроль держави в місцях продажу книжок для того, щоб книги, які не призначені для дітей, продавалися як у всьому світі - в закритій упаковці. Зараз в місцях продажів книг ніякий контроль не здійснюється, тому що він не прописаний законодавчо. Що стосується цензури: за 20 років роботи нашого видавництва ми не мали жодної проблеми з державою з приводу того, що ми видаємо, як ми видаємо, якою мовою і якого змісту. Тому вважаю, що розмови на тему цензури трохи надумані.
- Багато батьків скаржаться, що в дитячих книжках, наприклад, багато насильства і жорстокості ...
- Це неоднозначне запитання. Казки братів Грімм виключно жорстокі. Якщо ви батьки, то обмежте свою дитину від тієї чи іншої книги. Хоча в епоху інтернету складно обмежити навіть 10-річну дитину від будь-якої літератури. Можу сказати, що у нас незабаром вийде книга, яка, напевно, не сподобається Нацкомісії з питань моралі і може ще комусь. Це буде книга "Аморалка", куди увійдуть твори початківців і відомих українських авторів, тих же Андрія Куркова, Сергія Жадана, Лади Лузіної та ін Вони всі об'єднані темою того, про що не прийнято писати з точки зору ряду держчиновників.
- Попит на такі книжки є?
- Якщо ми видаємо, то, думаю, є. Зокрема, ми багато років видаємо книги Леся Подерев'янського, де є ненормативна лексика і ще багато чого забороненого. Це не зразок високого жанру, а гумористична література, і так до неї і треба ставитися. Попит на ці книги є постійно.
- Олександре Віталійовичу, у нас досить високий рівень політизації суспільства. Наскільки популярні книги політиків?
- Скажу, що книги про українських політиків і книги, написані самими політиками, користуються постійним попитом. Ми видали дуже багато книжок про політиків, і зараз готуються до видання книги із серії "Знамениті українці". В рамках цієї серії вже вийшли біографії екс-президента України Леоніда Кучми, міністра освіти Дмитра Табачника, віце-прем'єра Сергія Тігіпка, депутата Київської міськради Віталія Кличка, екс-прем'єра Юлії Тимошенко. Оскільки ми одні на цьому ринку, я сподіваюся, що інші видавці ще багато років будуть вважати, що видання таких книг нерентабельне. Добре купували книги Д. Табачника - вісім книг його вийшло. Ми видавали книжки київського мера Леоніда Черновецького - їх купували і купують. Також видавали книгу екс-губернатора Харківщини Євгена Кушнарьова "Сто кроків Харківською землею".
Якщо колишній губернатор Арсен Аваков або нинішній голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін напишуть коли-небудь мемуари, то видавництво "Фоліо" видасть їх, якщо вони будуть відверті і цікаві. А якщо це будуть "парадні" мемуари, то, напевно, ні.
- Наскільки вигідно чи невигідно для вас продавати книги у великих книжкових магазинах? На яких умовах магазини беруть книжки?
- Тут швидше питання, на яких умовах ми готові постачати книги магазину. Ми готові надавати магазинах книги на реалізацію, якщо з нами розраховуються за продані книги і кожен тиждень-два надають звіт про те, скільки було продано наших книг за минулий період.
- Як будуються відносини видавництва й автора? Як визначається розмір авторської винагороди?
- З кожним автором у нас окремі умови співробітництва в залежності від того, на який тираж ми розраховуємо і скільки книг цього автора видамо. Але в принципі світова практика авторської винагороди - це від 4-х до 7-8% оптової ціни книги. Попередньо автор отримує аванс, що дорівнює 30-40% очікуваного гонорару.
- Скажіть, яка книга, випущена вашим видавництвом, найуспішніше продається?
- Найбільш продаваними книгами були "Сто знаменитих загадок історії", "Кращі страви в горщиках", "Ландшафтний дизайн", "Персональний комп'ютер" і "Енциклопедія консервування". Як бачите, серед них немає жодної художньої книжки. Але це нормальна світова практика, це справжні бестселери, хоча ніхто і не здогадується, що вони бестселери.
- Як ви ставитеся до того, що все більше людей скачують книги з Інтернету?
- Я поки не бачу в цьому серйозної загрози для книжкового ринку. Коли-небудь у нас налагодиться цивілізований продаж електронних книг, як на Заході. Завантаження книг вимагає оплати, але в нас у країні немає діючої системи інтрнет-money, платежів. Тому сьогодні це піратство, на яке ніхто не ображається. Але в цілому на сьогодні це більше реклама для книг.