За різними оцінками, зайву вагу має від третини до понад половини домашніх собак, і дворняга тут не виняток, хоч її досі вважають власницею «залізного» здоров'я. Не менш живучі й інші переконання: безпородна собака нібито кмітливіша за будь-якого чемпіона виставок і не потребує ні ветеринара, ні виховання. Розберімо шість таких міфів і відділимо в кожному правду від вигадки.

Міф перший: «дворняга ніколи не хворіє»

Зерно правди тут є, і воно має назву — гетерозис, або гібридна сила. Коли батьки собаки походять із різних генетичних ліній, зменшується ймовірність, що цуценя отримає дві однакові копії шкідливого рецесивного гена. Але гетерозис захищає лише від частини спадкових хвороб і ніяк не вберігає від тих, що залежать від способу життя. Дослідження ветеринарних карток показали, що чимало спадкових недуг, зокрема дисплазія кульшових суглобів, трапляються в безпородних і породистих собак приблизно однаково часто.

Для людини, яка переглядає каталог є-Пет чи вольєри притулку в пошуках безпородного цуценяти, фраза «зате здорова» звучить як гарантія. Насправді список найчастіших проблем у дворняг майже такий самий, як у породистих:

  • ожиріння, яке навантажує суглоби й скорочує тривалість життя;

  • захворювання ясен і зубний камінь, особливо в дрібних собак;

  • дисплазія суглобів і розриви хрестоподібної зв'язки у великих і важких тварин;

  • блохи, кліщі, гельмінти й дирофілярії, яким байдуже, чи є в собаки родовід.

Міф другий: «безпородні собаки розумніші»

Найвідоміший рейтинг собачого інтелекту склали за оцінками суддів змагань із послуху, і дворняг у ньому просто немає: неможливо оцінити «породу», якої не існує. Звідки ж узялася віра в їхній особливий розум, зрозуміти легко: собаки, які виживали поруч із людиною без її догляду, мусили швидко вчитися розрізняти, де їжа, а де небезпека. Проте така кмітливість — це вміння розв'язувати побутові завдання, а не схильність виконувати команди.

Дослідження поведінки показують, що порода пояснює лише невелику частину відмінностей між окремими собаками. Бордер-колі чи пудель у середньому легше навчаються послуху, але конкретна дворняга може випередити їх обох або виявитися впертою і неуважною.

Міф третій: «кмітливу собаку не треба дресирувати»

Кмітлива собака без правил просто спрямовує свою винахідливість не туди: вона швидко засвоює, як відчинити шафку з кормом або виманити шматок зі столу. Базові навички — підхід на команду «до мене», спокійна прогулянка на повідку, витримка біля дверей — потрібні будь-якій собаці, бо саме вони рятують її, коли поруч проїжджа частина.

До того ж у собак змішаного походження можуть виявлятися інстинкти, частково успадковані від предків: бажання переслідувати котів і велосипедистів, охороняти територію або зганяти дітей докупи. Найважливіший період соціалізації в цуценят триває приблизно до тримісячного віку, і знайомство з людьми, звуками та іншими тваринами в цей час важить не менше, ніж гени.

Міф четвертий: «дворняга — це вулична собака»

У побутовій мові слова «дворняга» і «безпритульний пес» стали майже синонімами, хоча означають різне. Безпородність описує походження, а вулиця — умови життя. Метисом зазвичай називають помісь двох відомих порід, а дворнягою — собаку, серед предків якої змішалося багато ліній.

Безпородне цуценя може народитися в квартирі від домашньої собаки, яка випадково зустрілася з сусідським псом. А породиста собака, яку викинули, так само опиняється на вулиці. Серед оголошень на e-pet.com.ua трапляються і тварини, яким волонтери шукають дім, і цуценята від домашніх собак. Від місця народження не залежать і потреби: безпородній тварині так само необхідні їжа, рух і ветеринарна допомога, як будь-якій іншій собаці.

Міфи п'ятий і шостий: щеплення та стерилізація

Вакцини нібито зайві, бо безпритульні собаки живуть і без них. Але на вулиці ми бачимо тільки тих, хто вижив. Чума м'ясоїдних і парвовірусний ентерит щороку вбивають багато невакцинованих цуценят незалежно від походження. Парвовірус місяцями зберігається в довкіллі й потрапляє в дім на взутті, тож навіть квартирна собака не захищена. Щеплення від сказу в Україні обов'язкове, а схему інших вакцин ветеринар складає з урахуванням віку та способу життя тварини.

Після стерилізації характер собаки здебільшого не змінюється: ласкава собака лишається ласкавою, а боязка не стає сміливою. Зазвичай слабшає лише поведінка, яку підживлюють статеві гормони: мічення території, втечі, частина сутичок між самцями. Схильність набирати вагу справді зростає, бо тварині потрібно менше енергії, тож порцію варто переглянути. Коли саме робити операцію, краще вирішити разом із ветеринаром: надто рання стерилізація може позначатися на суглобах великих собак, а деякі дослідження пов'язують стерилізацію, особливо ранню, з трохи більшою тривожністю в частини тварин.

Віруси, кліщі й зайві калорії не розрізняють породи собак, тому безпородна собака заслуговує не меншої турботи, ніж породиста, і не більшої недовіри. Їй так само потрібні миска з відміряною порцією, зубна щітка і терпляча людина поруч. Власник, який бачить у дворнязі звичайну собаку, а не легенду, помічає проблеми вчасно.