Харків на невизначений термін залишився без ТЕЦ, які давали жителям левову частку тепла в будинках. Про таку річ, як "центральне опалення", більшості харків'ян, схоже, доведеться забути щонайменше на один опалювальний сезон. При цьому керівники міста та області висловлюють стриманий оптимізм, плануючи децентралізувати опалювальну систему шляхом використання модульних газових котелень, когенераційних установок і газотурбінних енергоблоків.
Наскільки це врятує ситуацію? Звісно, всі ці установки не стануть повноцінною заміною центральному опаленню з кількох причин. Усі вони трохи різні за принципами роботи і ККД, але у всіх є кілька спільних недоліків.
По-перше, це ціна. Так, західні партнери обіцяють допомогти, але наскільки адекватною потребам буде ця допомога - поки незрозуміло. А витрати - неабиякі. Плюс доведеться витратитися на встановлення. Це як мінімум - платформи, як максимум - підготовлені приміщення. Крім того, якщо йдеться про газові установки, до них потрібно буде вести комунікації з енергоносієм і включати їх до наявної системи опалення.
По-друге, обслуговування таких установок стане додатковим навантаженням на комунальників і міський бюджет. Усе ж підтримувати в робочому стані систему труб зрештою простіше, ніж стежити за сотнями розкиданих по всьому місту доволі непростих гаджетів. Крім того, ці штуки досить галасливі.
Тож проблему відсутності центрального опалення вони повністю не вирішують. Але тут виникає питання - а наскільки взагалі суттєва ця проблема? У Європі воно є далеко не скрізь, і від холоду ніхто не вмирає. Ми вирішили розібратися в тому, як влаштована система опалення у великих європейських містах.
Отже, почнемо з півночі. Там, звісно, переважно центральне опалення. Наприклад, у Копенгагені (Данія) до нього підключено 98% будівель. Система використовує комбінацію ТЕЦ (41%), сміттєспалювальних заводів (24%), геотермальної енергії (6%) та інших джерел.
У Гельсінкі (Фінляндія) 92% будівель підключені до центрального опалення. Основні джерела тепла - ТЕЦ на природному газі та вугіллі, а також сміттєспалювальні заводи.
Тепер про "середню кліматичну смугу", до якої належимо і ми. Тут центральне опалення вже не відіграє такої суттєвої ролі. У Берліні (Німеччина) тільки половина будівель підключені до центрального опалення. Решта використовують індивідуальні газові котли (40%) та інші джерела тепла (10%). Індивідуальні газові котли потужністю 20-30 кВт забезпечують опалення та гаряче водопостачання для однієї квартири або будинку. Причому з огляду на невелику середню потужність (20 квт опалюють до 200 кв. метрів житла), берлінці користуються переважно внутрішньоквартирними котлами.
У Лондоні (Велика Британія) індивідуальними газовими котлами опалюється 80% будинків, у Брюсселі (Бельгія) - 70%, в Амстердамі (Нідерланди) - 60%, а в Дубліні (Ірландія) - аж 90%.
Так, це не найекологічніший і далеко не найбезпечніший спосіб опалення. Європейці намагаються знизити залежність від викопного палива і заохочують перехід на більш екологічні джерела тепла, такі як теплові насоси, сонячні колектори і біомасу. Але поки що індивідуальне опалення є найреальнішою альтернативою центральному.
Чи можна застосувати це в наших умовах? Встановлення індивідуального опалювального котла вимагає особливої витяжної системи; існують жорсткі вимоги до його розташування в будинку і квартирі. Вимоги, які, здається, час би пом'якшити. Тому що радянські АГВ відрізняються від сучасних котлів приблизно так само, як "Жигулі" від "Мерседеса". Крім того, непогано було б допомогти людям перейти на індивідуальне опалення там, де це можливо технічно, - шляхом якихось державних програм із кредитування та іншими способами для стимулювання забудовників.
Але на газових опалювальних котлах світ клином не зійшовся. У Парижі (Франція) тільки близько 15% будівель під'єднано до центрального опалення, а газові котли є тільки у третини населення. Більшість використовує індивідуальні електричні системи, тобто електрообігрівачі всіх форм і модифікацій. У Мадриді (Іспанія) половина населення теж опалює електрикою.
Так, в умовах блекаутів це не найкраще рішення, але блекаути не триватимуть вічно, а стара добра електрика може стати реальною альтернативою центральному опаленню. І, як показує приклад Парижа, нічого фатального в цьому немає. Звичайно, це збільшить навантаження на електричну систему, але тут постає питання: що вигідніше - модернізувати електромережу або закуповувати сотні локальних енергоблоків, вартість яких вимірюється сотнями тисяч доларів?
Південь Європи обходиться без центрального опалення взагалі. Звичайно, середньорічна температура у нас нижча. Наприклад, у Харкові - 8 градусів за Цельсієм, а в Римі - 15 градусів. Але глобальне потепління дається взнаки, і зими у нас поступово стають дедалі більш "європейськими", що вселяє оптимізм.
А що ж модульні газові котельні та інші "міні-ТЕЦ", які збираються використовувати у нас? У Європі вони теж є. Дуже часто модульні котельні використовують як резервні - у разі аварій на центральних тепломагістралях або при різкому похолоданні, коли централізоване теплопостачання не справляється.
При цьому є місця, де модульні котельні використовуються постійно. Наприклад, у Варшаві (Польща) функціонує понад 1000 модульних газових котелень, які обслуговують близько 30% будівель міста. У Празі (Чехія) діє близько 500 модульних газових котелень, які забезпечують теплом і гарячою водою приблизно 20% будівель міста. У Будапешті (Угорщина) - понад 300 модульних газових котелень, які обслуговують близько 15% будівель міста.
Загалом, "міні-ТЕЦ" - це здебільшого "аварійний варіант" теплопостачання, але такий варіант може бути і постійним, хоча б частково покриваючи потребу міста в теплі.
Тож варіанти модульних газових котелень, когенераційних установок і газотурбінних енергоблоків - цілком реальні, але ТЕЦ все одно відновлювати доведеться. Будемо сподіватися, харківські енергетики впораються з цим завданням, а доти нас зігріють "аварійні" варіанти теплопостачання.