Перехід економіки на ринкові принципи роботи вимагає створення спеціалізованих судів для розгляду господарських суперечок. Цього року виповнилося 20 років від дня утворення системи господарських (арбітражних) судів. Одним з перших в Україні серед апеляційних господарських судів почав свою роботу Харківський апеляційний господарський суд, юрисдикція якого поширюється на Харківську, Полтавську і Сумську області. Напередодні Дня працівників суду про роботу господарських судів Харківського апеляційного округу та судової системи в цілому розповів "SQ" голова Харківського апеляційного господарського суду Василь Кухар.
Досьє
Кухар Василь Іванович
Народився 9 травня 1950 р. у Хмельницькій області.
1977 р. закінчив Харківський юридичний інститут (зараз - Національний університет "Юридична академія України ім.Ярослава Мудрого").
З червня 1978 р. до червня 1982 р. - народний суддя Комінтернівського районного народного суду м. Харкова. З червня 1982 р. до 1987 р. - голова Фрунзенського районного народного суду м.Харкова. З 1992 р. до 2002 р. обіймав керівні посади на підприємствах м. Харкова. З липня 2002 р. - суддя Харківського апеляційного господарського суду (ХАГС). З листопада 2002 р. - заступник голови ХАГС. З лютого 2003 р. - голова ХАГС.
Розпорядженням Президента України від 26 травня 2005 р. призначений членом Комісії з питань реформування судової системи України. Під його керівництвом судді Харківського апеляційного господарського суду розробили пропозиції до проекту Господарського процесуального кодексу України.
В.Кухар - кандидат юридичних наук, автор низки наукових публікацій, присвячених інвестиційній діяльності, співавтор методичного посібника для працівників господарських судів.
Почесний працівник господарського суду України, Заслужений юрист України.
- 15 грудня в Україні відзначають День працівників суду. Василь Іванович, напередодні свята давайте поговоримо про становлення системи господарських судів. 20 років тому в Україні арбітражні суди стали повноцінним органом судової влади, а ще за 10 років вони були перетворені в господарські суди, була створена апеляційна інстанція. Система арбітражного (господарського) судочинства за роки свого існування зазнавала значних змін. У який період, на Ваш погляд, вона найбільше відповідала своєму призначенню - стежити за дотриманням "правил гри" у відносинах між підприємствами?
- З появою приватної власності в нашій державі функції суду порівняно з арбітражними судами у колишньому СРСР кардинально змінюються. На перший план виходить захист прав виробників, підприємців усіх видів господарської діяльності, які сьогодні існують в Україні. Природно, між господарюючими суб'єктами неминуче виникають суперечки, які вимагають швидкого і кваліфікованого врегулювання.
Зараз усе більше підприємців віддає перевагу цивілізованого способу вирішення своїх конфліктів, звертаючись до судів. Я вважаю, що господарські суди свою місію сьогодні виконують на досить високому професійному рівні, і кількість розглянутих справ з кожним роком буде тільки збільшуватися.
- Очолюваний Вами суд вважається одним з кращих в країні за показниками роботи. У чому секрет його ефективної діяльності?
- Ні для кого не секрет, що зараз господарські суди, якщо судити за рівнем організації роботи, матеріально-технічного забезпечення, професійної підготовки суддів і працівників апарату, знаходяться на декілька ступенів вище, ніж загальні суди.
Юрисдикція нашого суду поширюється на Полтавську, Сумську та Харківську області. Наш суд направляє до місцевих господарських судів методичні рекомендації щодо підвищення рівня професійної компетентності суддів і працівників суду з використанням інтерактивних кейс-технологій. На базі нашого суду щомісяця проводяться заняття в системі удосконалення професійної підготовки для суддів і працівників апарату господарських судів Харківської, Полтавської та Сумської областей. У заняттях також беруть участь учені Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", судді Вищого господарського суду України.
Справи, які у нас розглядаються, - досить складні, інтереси сторін у суді відстоюють грамотні і досвідчені юристи, тому судді мають бути істинними професіоналами, що досягається, безумовно, з досвідом роботи і шляхом щоденного самовдосконалення.
Важливу роль у процесі судочинства відіграють і працівники апарату. У всьому світі помічник судді - це високооплачувана, престижна посада. Помічник судді готує проекти рішень та вироків у справах, які потім слухаються в суді.
Україна поступово рухається до цієї прогресивної світової практики, адже коли я тільки прийшов працювати суддею, крім ручки і паперу, нічого не було. На трьох-чотирьох суддів була одна друкарська машинка, на якій друкували вироки. Вcе робив секретар суду: вів протоколи судового засідання, відправляв повістки, оформляв документи і т.д.
З появою інформаційних технологій ми маємо загальнодоступну базу Єдиного державного реєстру судових рішень, можемо ознайомитися з практикою будь-якого суду, простежити всі зміни, які вносяться до законодавчої бази. І зрозуміло, що коли помічник готує справу, він повинен ознайомитися із судовою практикою з урахуванням спеціалізації (у нас у суді працюють три спеціалізованих судових палати з розгляду певних категорій справ). За один день така робота результатів не дасть, тому ми ведемо її постійно.
На базі нашого суду організоване стажування суддів господарських судів регіону. Для кожного судді складається індивідуальний графік проходження стажування, аналізуються всі скасовані рішення судді, який проходить стажування. Тобто з суддею працюють індивідуально, і робота ведеться постійна. Адже якщо тільки посилювати вимоги, не допомагаючи при цьому суддям підвищити свій професійний рівень, - результату не буде.
Так що наші хороші показники досягнуті багато в чому завдяки правильній роботі з кадрами. Звідси і чітка робота, і дотримання термінів розгляду справ.
- У яких умовах сьогодні здійснюється правосуддя?
- Моє завдання - організувати роботу суду так, щоб умови для відправлення правосуддя були комфортними і для суддів, і для працівників апарату суду, і для юристів, які представляють інтереси сторін у нашому суді.
Ми будуємо нову будівлю Храму правосуддя в Харкові, на проспекті Правди. І він буде показовим для України - не в сенсі помпезності і химерності, а в сенсі створення гідних, можна сказати, ідеальних умов для слухання справ. Я вважаю, що в суспільстві неможливо досягти поваги до закону, якщо місце, де вершиться правосуддя, буде дисонувати з тією метою, яка поставлена перед судом.
У нас зараз у суді працюють 13 колегій суддів, і для нормальної роботи нам необхідно 10 автономних залів судових засідань. Зал може бути і невеликим, але обладнаним спеціальними засобами звукозапису. Ще один новаторський крок - зали для працівників суду, розраховані на 15-20 осіб і обладнані скляними перегородками. Це зробить "прозорою" роботу апарату суду і дозволить посилити контроль над дотриманням трудової дисципліни.
Думаю, що новосілля за місцем " постійної прописки " відсвяткуємо вже наступного року. Нашому суду виділили напівзруйновану будівлю в півтора поверхи. Її реконструювали та добудували. Під час реконструкції постаралися зберегти зовнішній вигляд будівлі - на думку архітекторів, вона витримана в стилі дозованого монументалізму.
Звичайно, темпи проведення будівельних робіт залежали від надходження бюджетних коштів. Але я оптиміст, і, незважаючи на недостатнє і невчасне фінансування будівництва, ми доклали максимум зусиль, щоб у найближчому майбутньому нова будівля суду була здана в експлуатацію і правосуддя здійснювалося в гідних умовах.
- Напевно, для Вас, як юриста, найскладніша частина турбот про правосуддя - господарська?
- Свого часу я був членом робочої групи, яка займалася проблемами переселення людей після аварії на Чорнобильській АЕС до селища Вільча (Вовчанський район Харківської області - "SQ"). Олександр Масельський (губернатор Харківської області у 1980-1990 рр. - "SQ") мене помітив і запропонував очолити будівельне підприємство. Так що 10 років після цього я займався будівництвом і отримав серйозний досвід господарської роботи. Ці знання допомогли мені в роботі судді в господарському суді, адже я розумію цю роботу зсередини, легко орієнтуюся в ній. Я вважаю, що займаюся справою, яка дуже люблю і яка значуща для держави.
- Чи вистачає Вам повноважень для цього, адже нещодавно законодавці значно їх скоротили?
- Мені повноважень вистачає. Законом "Про судоустрій і статус суддів" певні функції організаційного характеру передані апарату суду. Але голова суду здійснює контролюючі функції - така світова практика. Я вважаю, що людина, яка перебуває на адміністративній посаді, повинна сконцентрувати свої зусилля на вдосконаленні якості та ефективності правосуддя. І сьогодні голова суду відповідальний і за дотримання всіма співробітниками трудової дисципліни, і за підготовку кадрів, і підвищення кваліфікації суддів, і вивчення судової практики, та інформаційно-аналітичне забезпечення судів, також він відповідальний за єдність і згуртованість колективу. І я думаю, що якщо голова несе відповідальність за роботу суду загалом, то йому потрібні відповідні повноваження, і вони у нього є.
- Чи існує сьогодні проблема матеріального забезпечення судової системи? Як Ви вважаєте, судді отримують гідну матеріальну винагороду за свою роботу?
- Будь-який суддя повинен мати таку винагороду за свою працю, щоб у нього не було головного болю з приводу того, на що йому жити. У будь-якій країні незалежність суддів та їх статус регулюється, насамперед, економічним чинником. Я вважаю, що якщо ми висуваємо високі вимоги до суддів, то хотілося б довести матеріальне забезпечення судів і суддів до такого рівня, щоб можна було пред'являти претензії з чистою совістю.
Яка зарплата судді? Чи вистачає грошей, щоб нормально жити і нормально утримувати сім'ю? Я вважаю, що при формуванні заробітної плати судді потрібно враховувати його професійні заслуги. Торік прийняли закон, який скасовує надбавки до зарплат. У результаті багато суддів, зокрема, шість осіб з нашого суду, пішли у відставку. Серед них - кілька людей віком 55 років, чудові працівники, справжні професіонали. Адже у цьому віці суддя, як правило, набуває великий досвід, у нього немає перегинів у роботі, він може знайти "золоту середину" в процесі прийняття рішення. Є ще один момент. Йдучи у відставку, судді (залежно від стажу роботи) повинні отримувати так звані "відставні" виплати. Люди, що пішли у відставку минулого року, цих сум ще не отримали, тому що у нас просто немає грошей.
- Чи допоможе вирішити проблеми фінансування судів закон "Про судовий збір", який набув чинності 1 листопада?
- У всьому світі судові мита високі. І в роки СРСР мито в 5% від суми позову в майнових суперечках була нормальною. Розмір мита не змінювався з часу здобуття Україною незалежності, тому суми мит вийшли мізерними: до суду подають позови на сотні мільйонів гривень, а мито платять у 3-4 тисячі гривень. Інакше як знущання я це не розцінюю.
Якщо сторона пред'являє такий позов, то вона повинна зважити свої шанси. А якщо має сплатити 5% суми позову, то сторона, можливо, і не стане його пред'являти, адже якщо в позові відмовлять, то і гроші не повернуть. Бояться мита чи судового збору лише ті, хто не впевнений у своїй правоті, і їм не варто йти до суду. Будь-яка підприємницька діяльність припускає ризики, і в цьому немає нічого незвичайного. А мита навіть у новому законі, на мій погляд, занижені. Відповідно до внесеної нами пропозиції, мита повинні були скласти 5% суми позову, але його не прийняли, але ж 1-2% недостатньо, щоб компенсувати витрати на судочинство.
Мито повинні платити всі суб'єкти, які сперечаються в суді, а ми живемо ще як в соціалістичні часи. Кажемо: податкова не повинна платити, прокурор не повинен. Тим часом на Заході немає подібних винятків, є поняття "сторона у справі". Ми теж повинні вже усвідомити, що сторони мають рівні права і несуть рівну відповідальність за свої дії (зокрема - матеріальні втрати у випадку необгрунтовано поданого позову).
У пресі неодноразово висловлювалася думка, що збільшення зборів повинно поліпшити фінансове становище судів. Але я вважаю, що суди не повинні залежати від зборів. Адже якщо суди поставити в залежність від сум зібраних коштів, то будь-який суб'єкт, який прийде до суду, зможе сказати, мовляв, поводьтеся пристойно, бо ви живете на сплачений мною збір. Але ж ці платежі попрямують до держбюджету, а вже з держбюджету суду виділять кошти. І скільки надійде коштів збору, невідомо. Про результати нововведення можна буде сказати за рік. Але, думаю, думка про те, що настануть кардинальні зміни, - неправильна.
- На Вашу думку, чи потрібно надалі розвивати спеціалізацію судів?
- Закон України "Про судоустрій і статус суддів" чітко визначив принцип спеціалізації.
У нас у суді працюють три судові палати, а спеціалізацій у цілому - не один десяток. Є великі розділи, наприклад, перевезень, неустойок, питання з різних фінансових операціях, з банків. Але якщо взяти комунальні платежі, то там теж є своя внутрішня спеціалізація: у справах, пов'язаних з газо-, енерго- і водопостачанням.
Що стосується спеціалізації судів, то, на мою думку, тут потрібне чітке визначення їхньої юрисдикції. Особливо це актуально для адміністративних судів, які зараз дуже перевантажені. Я переконаний, що 30-40% справ, розглянутих в адміністративних судах та пов'язаних з господарською діяльністю, потрібно передати до господарських судів, 20% справ - загальні суди, і лише суперечки, пов'язані із захистом інтересів осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, повинні розглядати "адміністративники".
- Справи про банкрутство, особливо великих підприємств, завжди в центрі уваги громадськості. Як зараз розвивається ця сфера судочинства?
- Питання, пов'язані з розглядом справ про банкрутство, є, на мій погляд, ключовими у практиці кожного господарського суду, враховуючи їх вплив як на економічні процеси, які відбуваються в державі, так і на права та інтереси багатьох юридичних і фізичних осіб.
Найскладніші часи у нас були два-три роки тому, коли багато приватних підприємців стали оголошувати себе банкрутами, щоб не розраховуватися за боргами. Ми намагаємося відновити справедливість. Приходять люди і кажуть, що у них банки щось забирають. Але ж банкам потрібно повернути гроші і тим, хто поклав гроші на депозит. Подібних справ стало менше ще й тому, що зараз банки менше дають кредитів. Якщо п'ять років тому кредити міг взяти будь-який громадянин у будь-якій кількості, то зараз кредитування обмежене, тому стало менше конфліктних ситуацій.
- Чи багато підприємств збанкрутували через падіння обсягів виробництва та з інших подібних причин?
- Достатня кількість. Але потрібно врахувати і те, з чого ми почали розмову. У людей має бути честь, почуття відповідальності за свої вчинки. А у нас, на жаль, більшість підприємців відкривають фірми не на себе. Буває, приходить до нас інвалід і просить визнати його банкрутом, а сам при цьому ледве пересувається. З'ясовується, що він не підприємець, а просто дав комусь паспорт, підписав якісь папери і більше нічого не знає. У такому випадку можна тільки порадити: нікому не давайте свої документи і нічого бездумно не підписуйте. Якщо людині заплатили 200 доларів, взяли її паспорт і потім оформили за ним кредит, то це вже проблеми самого громадянина.
Справи про банкрутство - це, насправді, окрема спеціалізація. Навіть така високорозвинена країна, як США, розглядає на рік мільйон справ про визнання підприємців банкрутами. Як ви думаєте, в чому причина? У США 300 мільйонів мешкнаців. Кожен має право і можливість стати бізнесменом. Але тільки 3-5% з них будуть успішними бізнесменами. Решта - не зможуть. Але в США, як правило, у людини цей шанс буває тільки один раз. Якщо особа один раз не зуміла реалізувати себе як підприємець, банки вже не дадуть їй другого шансу.
Право займатися підприємництвом стимулюється тим, що всім дозволяється складати бізнес-плани та отримувати кредити. Але коли приходить час, і людина не може звести кінці з кінцями, її визнають банкрутом. Не тільки для того, щоб відшкодувати кредити, але і для того, щоб на всіх моніторах у всіх банках з'явилася інформація про те, що якийсь громадянин визнаний банкрутом, і банк погасив за нього, припустимо, 30 тисяч доларів. Це означає, що якщо така людина прийде влаштовуватися на роботу в будь-яку фірму, його тут же перевірять у базі даних банкрутів, і з ним уже ніхто не матиме справи. І в США немає можливості відкрити фірму на підставну особу, як у нас.
У нашій країні ще багато чого потрібно зробити для того, щоб навести лад у сфері банкрутства. Тому особливу увагу ми приділяємо правильності застосування відповідних законів. Так, у жовтні цього року на базі нашого суду відбувся всеукраїнський семінар-нарада з проблемних питань, пов'язаних з розглядом справ про банкрутство. Обмін думками суддів з різних областей України, а також участь представників Вищого господарського суду України сприяє формуванню єдиної судової практики, що особливо актуально у світлі останніх законодавчих нововведень. Наприклад, законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг", який набув чинності 16 жовтня 2011 року, введені істотні корективи у процедуру банкрутства.
В цілому, законодавець йде шляхом збалансування інтересів боржника і кредитора, забезпечення пропорційного і справедливого розподілу коштів та майна.
- Чи задоволені Ви тим, як виконуються судові рішення?
- Ні. Беручи участь у з'їздах суддів України, я завжди піднімаю питання про виконання судових рішень. Головна проблема полягає в тому, що в нашій державі лише 54% винесених судами рішень виконуються, а інші 46% не мають такої перспективи. Коли сторона у справі отримує на руки судове рішення, винесене ім'ям Україні, це ще не означає, що вона, нарешті, поверне своє майно, гроші або відновить свої права. Закон буде діяти тільки тоді, коли його будуть виконувати. Потрібно докорінно міняти механізм виконання рішень.
- Що, на Вашу думку, потрібно зробити для створення позитивного іміджу суддів?
- Звичайно, потрібні стабільність і довіра, щоб суд працював чітко, ефективно і "прозоро", щоб люди довіряли суду. У ЗМІ "проскакує" інформація щодо фактів корупції серед суддів. На жаль, в Україні, як і в усьому світі, трапляється, що людина, наділена високим статусом судді, виявляється недостойною його і при цьому кидає тінь на всю систему. У результаті чесним суддям, працюючим не за страх, а за совість, доводиться вислуховувати глузування і різного роду підколки, на кшталт: "Ну, як там у вас - "колядують"? Звичайно ж, це дуже боляче і несправедливо.
На мій погляд, у перехідний для держави період функція судів - найскладніша, бо має помінятися світогляд людей. Ми не побачимо жодних істотних змін від реформування судової влади, якщо в суспільстві, і конкретно в кожному з нас, не буде виховане почуття поваги до закону і його неухильного дотримання. Тільки тоді ми зможемо говорити про існування незалежної судової влади, яка, керуючись законом, буде вирішувати суперечливі питання в судовому порядку.
- Василю Івановичу, що Ви побажаєте своїм колегам у День працівників суду?
- Хочеться привітати всіх, хто сьогодні займається дуже важливою і відповідальною справою - відправленням правосуддя: від секретаря суду до голів судів усіх рівнів. Побажати всім здоров'я, родинного благополуччя, успіху та професійних досягнень у вирішенні тих завдань, які сьогодні ставить і Президент України, і вищі судові інстанції, щоб заслужити повагу і довіру людей до суду.