17 серпня 2011 р. з російської стартової бази "Ясний" Україна запустила на орбіту . Апарат розроблений у КБ "Південне" і зроблений на заводі "Південмаш" у Дніпропетровську. Але, як виявилося, у ньому є і значна частка участі харківського Науково-дослідного інституту радіотехнічних вимірювань (НДІРВ). Про новий супутник, а також про проблеми і перспективи супутникової навігації розповів "SQ" директор, голова правління ПАТ "АТ "Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" Олександр Верещак.
- Розкажіть, що зробили у НДІРВ для нового українського супутника?
- Усю наземну апаратуру для забезпечення роботи супутника розробив і здійснив НДІРВ, а на борту супутника ще 35-40% нашої апаратури. Цей проект розвивається добре. Держкомісія 17 листопада прийняла в експлуатацію супутник і систему його наземного забезпечення. Сподіваємося, що "Січ-2" пропрацює належний йому час без збоїв. Це один із найсучасніших супутників, створений за новітніми технологіями без герметичних блоків. У супутнику майже вся апаратура - вітчизняного виробництва, але на імпортній елементній базі.
- Чому це так важливо - створення вітчизняного супутника?
- Це дає можливість створити українське угруповання супутників, що передбачено в такій космічній програмі країни. Крім цього, запуск вітчизняного супутника - це ще і демонстрація нашої можливості увійти до світової кооперації. Адже країни, за винятком, можливо, п'яти, не можуть собі дозволити створювати самостійні угруповання супутників. Це дуже дорогий проект, тому небагаті країни об'єднуються і створюють кооперації.
- Навіщо потрібно виводити на орбіту багато супутників?
- Супутник літає над Землею, отримує і передає інформацію про один район приблизно кожні шість-вісім годин. А якщо буде літати сузір'я супутників, то можна отримувати інформацію частіше, припустимо, щогодини. Але грошей для такого проекту теж потрібно в чотири-шість разів більше.
Для України наступний крок більш важливий, ніж перший, - увійти в пул країн, які створюють кооперацію супутникових систем. Одній країні створити сузір'я супутників складно, а щоб система супутникового моніторингу працювала ефективно, потрібно, щоб на орбіті було кілька десятків супутників.
- Чи будуть супутники різних країн, умовно кажучи, розуміти один одного?
- Кооперуватися в технічному плані буде легко, оскільки супутники виконуються за міжнародними стандартами з універсальними протоколами обміну інформацією. Наприклад, НДІРВ створив наземні приймальні супутникові станції для Єгипту, і такі станції зробили для Єгипту в США. Адаптація станцій була дуже простою і полягала в заміні програмних засобів, а не апаратних.
- Як проводять прийом космічних супутників, коли вони на орбіті?
- Приймають усю космічну систему, до якої входять супутники і наземна апаратура. На землі є апаратура, яка приймає сигнали. Вона в телеметрії показує, як працюють системи супутника. Льотно-космічні випробування "Січ-2" йшли досить довго - з вересня до листопада.
Наземні станції управління супутником розташовані в Євпаторії, а резервні - в Дунаївцях Хмельницької області. Ці об'єкти працюють паралельно - одна в активному режимі, інша - в пасивному. Станція передачі інформації працює в Дунаївцях. Аналогічна станція будується на території НДІРВ у Харкові. За півроку будівництво буде закінчене, і можна буде подивитися, як ми отримуємо знімки Землі з українського супутника. Дозвіл цих знімків буде середнім - близько 7 метрів. Але у 2014 році на орбіту планується запустити наступний супутник. Його дозвіл буде вже вищий - 2 метри.
- Скільки всього супутників буде виведено на орбіту?
- У програмі Національного космічного агентства України на 2013 - 2018 роки запланований запуск шести супутників. Вони будуть створені по ще більш сучасним технологіям, ніж "Січ-2". Космічну техніку намагаються зробити якомога легше, щоб виведення її на орбіту обходилося дешевше. Наприклад, зараз вартість виведення супутника сягає 35 тисяч доларів за кілограм його ваги. Якщо зараз супутник важить близько 160 кг, то нові мікросупутники будуть важити по 50 кг.
- Ви зазначили, що майже все в супутнику "Січ-2" українського виробництва, за винятком мікропроцесорів. У кого і яку елементну базу закуповує наша космічна промисловість?
- НДІРВ закуповує елементну базу в іноземних виробників. Вона різних рівнів надійності. Наприклад, мікропроцесори класу "Індастрі" доступні всім, і на них не потрібно брати відповідного дозволу. Є ще клас "Military" і клас мікропроцесорів з найвищим ступенем надійності - "Space". Так от, охочі купити "Space" повинні отримати сертифікат кінцевого користувача в держдепартаменті США. Ця процедура займає півроку - рік. Причому немає гарантії, що сертифікат буде отриманий. Я як головний конструктор знайшов вихід із цього становища.
- І який же він?
- Ми відмовилися від ідеї купувати мікропроцесори класу "Space". Не маючи можливості отримати дозвіл держдепу США на "Space", ми використовуємо для супутників звичайні - "Індастрі". До того ж елементи "Space" в три рази дорожчі "Military" і в чотири - "Індастрі".
Надійність супутника досягається проведенням цілого комплексу випробувань, у ході яких несправні прилади відсіваються. Тренування приладів йде кілька місяців у найважчих умовах, при температурі плюс 40 градусів.
- Чи не зіпсується прилад від таких випробувань?
- На процесори класу "Space" закладається гарантійний термін у 40 років, на "Military" - 10. Наші процесори класу "Індастрі" за рахунок випробувань ми підтягуємо як мінімум до рівня "Military". Якщо ми навантажуємо прилади протягом півроку, то залишається 6,5 років гарантії елементної бази. А гарантійний термін роботи супутника - 7 років.
Працюючи за цією схемою, НДІРВ за останні роки випустив системи управління для п'яти супутників. У їх числі "Січ-1М", мікросупутник, "Егіпсат", "Січ-2". Тобто останні вісім років нашої роботи показали, що наш шлях правильний. Тим більше, що ми використовуємо передову елементну базу виробництва США та Японії.
- Наскільки характерна така ситуація для українських підприємств, що виробляють прилади високої надійності?
- Коли у 2004 році ми створювали супутник для Єгипту, то спробували отримати дозвіл на елементну базу Сполучених штатів Америки та Росії. Ми так і не змогли оформити документацію по цілій низці формальних ознак. По-перше, тому що законодавство України не адаптоване до американського законодавства. По-друге, коли ми в сертифікаті вписуємо кінцевого користувача, що цей супутник поставляється іншій країні, то в американців відразу виникає питання, чому цей супутник замовлений не у них.
Ця країна дуже жорстко контролює застосування чіпів. До нас раз на рік або на два роки приїжджає комісія і перевіряє проходження всієї елементної бази. Навіть на "Індастрі".
- Це пов'язано з боротьбою з тероризмом?
- Можливо, й так. А можливо, що США захищають свої економічні інтереси. Використовуючи їх елементну базу, ми можемо легко конкурувати з ними через свою бідність.
- А чи є можливість виробляти елементну базу в Україні?
- Це виключено. Ми займалися виробництвом високоточної апаратури супутникової навігації, у тому числі і для третіх країн. Як видно з вищесказаного, виробництво супутникової апаратури для третіх країн викликає підвищений інтерес США, а для виробництва нашої апаратури потрібен був усього один вид мікропроцесорів. Ми намагалися поставити його виробництво спільно з Росією. На організацію серійного виробництва цього чіпа потрібно 200 мільйонів доларів. Припустимо, ми закупили обладнання і виробляємо на рік мільйони чіпів (менше обладнання такого класу не робить). А потреба України в чіпах даного виду - всього близько 2 тисяч на рік. Куди подіти решту? Спочатку планувалося кооперуватися з російськими колегами, була підписана міждержавна угода, але потім стало ясно, що виробництво чіпів не вигідне, не реальне і не потрібне. Ми відстали в цьому назавжди. Якщо ми знайдемо проривні технології виробництва, які кращі, дешевші і рентабельніші, то тоді можна буде спробувати знайти свою нішу. А повторювати вже пройдений США і Японією шлях - безглуздо.
- Виходить, що США і Японія можуть зупинити космічну програму будь-якої країни?
- Теоретично - можуть. Але мікрочіпи випускаються сотнями фірм, і припинити їх продаж означатиме колапс самої промисловості США з виробництва чіпів. Вони можуть точково контролювати якусь країну, зокрема, накладаються обмеження і на НДІРВ. Одне з обмежень полягає в тому, що, отримуючи їх елементну базу, ми не можемо використовувати її для військової техніки, не можемо постачати свою продукцію до низки країн. Ці обмеження узгоджені з нашим Міністерством закордонних справ і доведені до виробників. Наприклад, до Ірану нам не можна постачати навіть медичну техніку.
- Як іде розвиток українсько-російського проекту супутникової навігації?
- Україна підписала угоду з Росією про інтеграцію наших систем навігації. Українську систему координатно-часового забезпечення створив наш інститут як головний розробник та виконавець. Ця система дозволяє на всій території Україні безперервно і достовірно забезпечувати навігаційні параметри з точністю до 1 метра.
- Чи не можна без договорів просто користуватися системами ГЛОНАСС або GPS?
- Звичайно, можна. Тим більше, що сигнали і GPS, і ГЛОНАСС безкоштовні. Але вони недостовірні, дають дуже високі похибки. Хоча системи і декларують точність до 10 метрів, але реальна точність може становити і 100 метрів. А все тому, що власники систем штучно огрублюють дані. Наземна інфраструктура, яку ми створили, усуває ці недоліки, видаючи диференціальні поправки до даних глобальних супутникових систем.
Система, розроблена нашим інститутом, схожа на ту, яка використовується в країнах ЄС, де немає ще такої системи, як GPS. Вони створили систему наземних станцій EGNOS, яка перевіряє інформацію із супутників, уточнює її, усуває похибки і доводить точні координати до споживачів. У 2005 році була підписана угода про інтеграцію нашої наземної системи з системою EGNOS. Наступного року завершимо інтеграцію нашої системи і російської наземної уточнюючої координатної системи - Системи диференціальної корекції і моніторингу (СДКМ).
Коли інтеграція буде закінчена, будь-який транспорт (окрім авіаційного) від Лондона до Владивостока зможе з точністю до кількох метрів бачити свій маршрут. Так, Україна стане містком між ЄС та Росією. Інтеграція вигідна ще й тим, що Росія планує вивести два геостаціонарні супутники "Луч". На цих супутниках будуть встановлені прилади, які передадуть уточнюючі координати будь-якими каналами зв'язку - радіо або інтернетом. Ця система зможе транслювати диференціальну поправку на територію всього східного півкулі.
- Хто фінансує розробку наземної навігаційної системи в Україні?
- Держава поки не фінансує цю роботу, і ми залучаємо свої кошти. А в Росії, наприклад, на створення аналогічної системи в держбюджеті на 2011 рік передбачено 800 мільйонів доларів. Ми сподіваємося, що на 2012 рік кошти будуть виділені і в Україні.
- На чому грунтуються ці надії?
- У Національному космічному агентстві затверджена програма, за якою ми фінансуємо створення української навігації за рахунок власних коштів і кредитів. Коли ми здамо в експлуатацію систему, нам повинні повернути витрачені кошти.
- Як буде використовуватися ця система?
- Підписана угода, що доступ до космічних систем США і Росії, а також до наземних систем диференціальних поправок буде безкоштовним. Навігаційні системи різко підвищують безпеку життя людей, оптимізують роботу державних інфраструктур, а платні схеми обмежували б ці корисні властивості.
Комерціалізація повинна бути у виробництві і продажі навігаційної апаратури споживачів. Той, хто хоче отримати високу точність, купує відповідний прилад. Ті прилади GPS, які зараз продаються в Україну, не мають каналів діфпоправок, і їх точність невелика.
НДІРВ і Національне космічне агентство підготували проект закону про супутникові навігаційні технології, в якому пропонується ввести обов'язкову сертифікацію навігаційної апаратури для споживачів, яка продаватиметься в Україні. Закон ще не узгоджений, але має хороші перспективи. У Росії, наприклад, аналогічний закон уже прийнятий. З 2012 року в Росії водиться обов'язкова вимога, що всі автотранспортні засоби повинні бути обладнані не GPS-приймачами, а приймачами, сумісними з системами ГЛОНАСС і GPS.
Коли в Україні буде підготовлена законодавча база та затверджені технічні вимоги на навігаційну апаратуру, НДІРВ буде випускати ці прилади і продавати їх. Як і інші підприємства, які зможуть виконати технічні вимоги. На нашу думку, розгорнути виробництво апаратури можна буде не раніше 2014 року. Потрібно створити засоби і технології, тоді вони будуть мати попит.
- Як споживачі зможуть використовувати точну систему навігації?
- Сфера застосування засобів навігації набагато ширша, ніж просто визначення місця положення. Це тільки один з елементів супутникових технологій, а в принципі - це можливість оптимізувати і прискорювати безліч процесів.
Наприклад, кілька років тому НДІРВ обладнав системою навігації службу швидкої допомоги в Харкові. Ми обладнали кілька десятків машин, створили диспетчерський центр, і відразу на 30% збільшилася ефективність використання "швидкої допомоги". Далі реалізацією проекту займаються вже міська влада, проект також розвивається в районах області. Тобто влада отримала інструмент для оптимізації роботи служби швидкої допомоги. Наше завдання в цьому процесі - показати, як працює технологія, "просунути" її.
Наступна сфера, в якій ми пропонуємо застосування наших технологій, - автогосподарства. Можна підвищити їх ефективність за рахунок того, що диспетчерський пункт буде володіти інформацією про переміщення автомобілів. Такі системи ми намагаємося впроваджувати на цілій низці підприємств. Приватні підприємства відразу розуміють вигоду й охоче співпрацюють з нами.
Ще один напрямок - сільські господарства. Вже практично все землеробство побудоване на точній супутникової навігації. Аграріям уже потрібна точність у сантиметрах, коли йде посадка, обробка міжрядь, внесення добрив. У розвинених країнах такі технології вже застосовуються, є приклади застосування системи і в Харківській області. У цих господарствах працює імпортна техніка, обладнана навігаційною системою. Але НДІРВ теж може створювати такі системи.
- Тобто поки такі проекти не реалізуються?
- Труднощі в тому, що в Україні такі проекти не фінансуються з жодних джерел. Ми кілька разів пропонували інвестиційні проекти, але вони не викликали інтересу у інвесторів. Хоча керівництво країни підтримує нашу ініціативу. Але зараз у країні інші пріоритети, головне зараз - провести Євро-2012. Тому ми не можемо, на жаль, охопити все своїми силами. А кредити під такі проекти не дають, тому що це дуже ризиковане інвестування.
Зараз ми виконуємо окремі контракти з приватними організаціями на розробку і постачання навігаційних систем. У Харківській області таких контрактів немає, але є плани створити навігаційну систему в Криму, де планується побудувати чотири сміттєпереробних заводи. Логістика повинна забезпечувати весь збір і доставку сміття Криму на ці чотири полігони. Тут вже, природно, потрібен диспетчерський пункт з управління транспортними засобами. Свою систему в Криму хочуть запустити у 2014 році.
Довідка "SQ". Публічне акціонерне товариство "АТ "Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" - провідна науково-виробнича організація України в галузі розробки, проектування та виробництва радіоелектронної техніки: наземних та бортових систем та приладів для космічних комплексів, систем високоточних траєкторних вимірювань для відпрацювання ракетно-космічної техніки, складної медичної техніки, контрольно-вимірювальних приладів і систем управління для паливно-енергетичного комплексу. Відповідно до першої державної космічної програми України НДІРВ забезпечив формування та модернізацію наземного автоматизованого комплексу управління космічними апаратами України, який керував польотом першого вітчизняного космічного апарату "Січ-1 ". У 1996 році діяльність колективу інституту була відзначена Державною премією України.