 |
- Ігоре Михайловичу, новий мер поновив свою команду, особливо гуманітарний блок, нехарків'янами. Ви та заступник мера з гуманітарних і соціальних питань Володимир Заєць - вихідці із Західної України. Як Ви вважаєте, чому Михайло Добкін прийняв таке рішення? Чи відразу Ви зважилися залишити рідне місто і переїхати до Харкова?
- Я належу до тих людей, які сприймають Україну за всім її периметром. Для мене немає різниці, де працювати - у Львові чи Харкові. На жаль, сьогодні бракує української самоідентифікації. Щоб її створити, мають відбуватися міграційні процеси серед політиків, бізнесменів, інтелігенції, управлінців. Тоді з’явиться нова українська нація. Для мене важливо не куди я їду на роботу, а чи зможу я щось зробити, чи буде результат. Протягом чотирьох років, проведених у Верховній Раді, я мав можливість працювати з Добкіним. Це людина слова. До Харкова я погодився приїхати з однієї причини: на моє запитання, чи готовий він повернутися обличчям до соціально-гуманітарної сфери, він сказав: "Готовий, але потрібна відповідна допомога". Михайло Маркович запросив мене на посаду радника, бо знав, що тут я не буду обтяжений родичами, знайомими, а значить певними проханнями чи зобов’язаннями. Він знає мене як людину резистентну до погроз та прохань, людину, якій не потрібні подачки.
- На найближчій сесії міськради Вас планується затвердити на посаді заступника мера з охорони здоров'я та соціального захисту. Ви очікували цього призначення?
- За своєю природою я волелюб, і посада радника давала мені можливість працювати у широкому спектрі напрямків. Робота чиновника більше пов’язана з паперовою бюрократією, ти стаєш заручником усіляких нарад - це звужує мою натуру. Я знав, що на посаді радника мені вдасться реалізувати продуктивні ідеї, тому ніколи не ставив собі за мету і, відверто кажучи, не думав і не мріяв стати заступником міського голови. Мер скористався правом вносити свою кандидатуру, тепер вступає у силу право депутатів підтримати її чи ні. Я приїхав на роботу до Харкова передусім тому, що повірив Добкіну. Якщо він вважає, що більше користі я принесу на посаді його заступника, я буду ним працювати. Щиро кажучи, мені буде дуже приємно, якщо мене, львів’янина, оберуть заступником міського голови Харкова. Те, що тебе визнають на території, яка є діаметрально і ментально протилежною Галичині, дійсно приємно.
- Знаю, що Ви як людина, яка працювала в сфері охорони здоров'я Львова понад 20 років - від санітара швидкої допомоги до начальника відділу профільного управління, - небайдужі й до проблем медицини Харкова. Що планує зробити міська влада найближчим часом, щоб скоротити кількість цих проблем?
- Можливо, посада заступника міського голови і є той ключ, який дозволить мені швидше реалізувати свої ідеї, одна з яких - оголошення 2007 року у Харкові Роком медицини. Це робиться для того, щоб до проблем медицини привернути увагу не лише міської влади, а й бізнесменів, пацієнтів, тобто всього суспільства. З цього року ми будемо вкладати в медицину всі свої зусилля, не зважаючи на те, що законодавчо ця галузь дуже обмежена. Наше завдання - протягом 2007 року спрямувати зусилля харківської громади на вирішення медичних проблем. Ми почнемо з лікарні швидкої медичної допомоги. Через чотири роки вона має бути однією з візитних карток Харкова. Ми ставимо собі за мету, щоб, викликавши бригаду швидкої допомоги, пацієнт не благав відвезти його в іншу установу, а хотів би саме туди. Це потребує величезних матеріальних витрат, тому ми будемо залучати всі можливі джерела фінансування. Але реформа галузі охорони здоров’я потребує передусім вольового настрою самих медичних працівників, які сьогодні не отримують матеріальної сатисфакції від своєї роботи і змушені працювати на межі звинувачень у корупції.
Ми повинні створити належні умови і для пацієнтів, і для медиків. Коли ми говоримо, що пацієнти потрапляють у жахливі умови, ми забуваємо про лікарів, які в цих умовах працюють, віддають роботі всю душу, а подяки за це від держави не мають. Ця подяка повинна починатися з поваги до лікарів, зі створення належних умов для їхньої праці, щоб вони могли реалізувати свій потенціал.
Є проблеми й у виконанні Бюджетного кодексу, відповідно до якого спеціалізовані медичні заклади мають фінансуватися з державного бюджету. Проте наше Обласне управління охорони здоров’я відмовляється брати на свій баланс туберкульозний та шкірно-венерологічний диспансери, на які ми з міського бюджету витрачаємо щороку близько 20 млн.грн. Ці гроші могли б піти на розвиток багатопрофільних міських лікарень. Я дуже сподіваюся, що вертикалі міської і обласної влади на Харківщині будуть у сегменті спільних політичних поглядів, підґрунтям для яких має бути закон. Бо якщо ти не виконуєш Бюджетний кодекс, то де гарантія, що ти будеш виконувати Кримінальний?
- Зробивши ставку на розвиток 4-й лікарні невідкладної допомоги, мер навіть призначив нового головного лікаря - вашого земляка та помічника у парламенті. Судячи з газетних публікацій, на батьківщині він має не найкращу репутацію. Писали, що він був причетний до незаконного всиновлення дітей іноземцями і навіть був за це засуджений на два роки позбавлення волі... Як Ви оцінюєте менеджерські здібності Богдана Федака?
- Я глибоко переконаний, що Богдан Федак - один із найкращих менеджерів свого рівня в Україні. Те, що протягом життя його супроводжували скандали (можу сказати, що звинувачення в продажу дітей стосувалися не лише Федака, по Харкову також був цілий ряд справ), було пов’язане з політикою. Федак як кандидат до Верховної Ради зійшовся в одному окрузі з людиною з правоохоронних органів, яка потрапила до парламенту, бо дуже вдало "розіграла карту", звинувативши свого конкурента у продажу дітей. До речі, на сьогоднішній день Федак визнаний не засудженим. На наступних виборах правоохоронець двічі з тріском провалився на округах, бо вже не мав такого козиря.
Узагалі, проблема усиновлення дітей дуже болюча в Україні, і, наскільки я пам’ятаю зі своєї роботи в профільному комітеті Верховної Ради, високопосадовці мали виступати гарантом прав тих людей, які всиновлюють наших дітей. Я бачив дуже багато клопотань, підписаних народними депутатами, віце-прем’єром Жулинським, але на сьогодні невідомо, де ті діти є. Чи маємо ми моральне право сказати, що ці чиновники були причетні до вивезення дітей?
Федак був заручником ситуації. Певною мірою доля сьогодні дає йому шанс довести, що він не такий. Якщо людина займалася такою ганебною справою, як торгівля дітьми, це означає, що, як би вона не камуфлювала свої моральні цінності, вони рано чи пізно проявляться. Яким Федак є насправді, ви побачите самі, спостерігаючи за результатами його роботи. Тому зараз обілювати його не слід. Я глибоко поважаю цю людину за професіоналізм і переконання. Я рекомендував його на цю посаду і несу за нього моральну відповідальність. І першим, хто зреагує на будь-який прорахунок з його боку, написавши заяву на звільнення з роботи, буду я.
- Богдан Степанович активно виступав за передачу автобази швидкої допомоги Харкова 4-й лікарні невідкладної допомоги. Цю ініціативу підтримували і Ви, і мер, питання навіть винесли на затвердження сесії міськради, але потім раптом відклали його розгляд. Чому так сталося?
- Ми абсолютно не змінили своєї позиції, але вирішили піти трохи іншим шляхом: над цим питанням зараз працюють економісти та юристи, його обговорюють лікарі і транспортники. Погляди розділилися, тому рішення ми будемо приймати колективно, інакше за нього буде відповідати той, хто його прийняв. Ми схильні об’єднати автобазу з лікарнею швидкої допомоги, а на наступному етапі відокремити міську станцію швидкої допомоги в юридичну особу, щоб перейти на ті стандарти, за якими працює вся країна.
Сьогодні ми витрачаємо з міського бюджету на комунальне підприємство "Автобаза швидкої допомоги" 15 млн.грн. щороку - утричі більше, ніж два роки тому. Якщо раніше це було неприбуткове підприємство, то сьогодні воно має мільйонні прибутки. Тобто ми збільшуємо бюджетні видатки, а в них зростають прибутки. А мало бути навпаки: завдяки своїй роботі вони повинні зменшувати фінансове навантаження на бюджет. Парадокс: на кошти міського бюджету закуповуються 10 автомобілів швидкої допомоги для 4-ї лікарні, їх передають на автобазу, і тепер вона вимагає, щоб лікарня сплачувала оренду цих машин. Автобаза підписує угоду на постачання палива виключно у своїй структурі, тобто всі машини з усіх куточків їдуть заправлятися на одну заправку, і це обходиться "швидким" значно дорожче. Я не можу зрозуміти, чому зарплатня медичного персоналу лікарні швидкої допомоги становить 500-600 грн., а керівники автобази отримують по 5 тис.грн. Тому мінімум, що треба зробити, аби почати наводити лад, - це змінити керівництво автобази.
- Цього року в Харкові спостерігається дефіцит імпортного інсуліну при надлишку вітчизняного. Як Ви вважаєте, хто має відношення до цієї проблеми?
- Харків сьогодні знаходиться на порозі соціального вибуху, пов'язаного з дефіцитом імпортного інсуліну. На мій погляд, у першу чергу проблема полягає в недосконалості законодавства і пасивності чиновників на рівні Києва. Фірма "Індар", яка є монополістом на ринку вітчизняного інсуліну, виграла тендерні торги на його поставку і, проводячи агресивну політику, подала заявку на участь у тендері з поставок імпортного інсуліну. Отримавши відмову, "Індар" використав своє юридичне, але не моральне право брати участь у торгах і почав блокувати участь у них інших фармацевтичних компаній. Тобто тут замішані певні інтереси, і їх повинен хтось долати, причому на державному рівні. Я казав міністру охорони здоров'я, що така безхребетна позиція центрального відомства призведе до соціального вибуху, за який йому згодом доведеться відповідати. У Міністерстві охорони здоров'я мене запевнили, що Харківська область імпортний інсулін отримала. А я вам кажу, що місто Харків не отримало його. Після того як я буду мати офіційну відповідь із Міністерства, ми звернемося у відповідні служби, щоб з’ясувати, чи інсулін потрапляє в область і не доходить до міста, чи ні. Але поки що я не можу нікого звинувачувати.
- Ви з Михайлом Марковичем - не лише друзі, але й колишні однопартійці по СДПУ(о). Чи залишилися Ви заступником голови цієї партії і чи співпадають Ваші політичні переконання з позицією регіоналів, у команді яких Ви працюєте?
- Так, я є заступником голови СДПУ(о) і можу сказати, що протягом п’яти місяців роботи у Харкові ніхто не вимагав від мене вийти зі складу цієї партії і перейти в іншу. Я залишаюся прихильником соціал-демократичної ідеології, хоча і напередодні, і після виборів отримував багато пропозицій стосовно переходу і в "Батьківщину", і в "Нашу Україну". Але якби я прийняв ці пропозиції, чи могли б члени цих партій вірити, що у важкі часи я не залишу їх так само, як залишив партію, що зробила з мене політика? Якщо людина спромагається на зраду, то ця зрада буде супроводжувати її все життя: перейшов раз на червоне світло - будеш ходити завжди, поки не станеться лихо. Якщо мені поставлять вимогу - для того щоб лишитися у великій політиці, треба перескакувати з партії в партію, - я відмовлюся бути у цій політиці, бо я не хочу зраджувати свої цінності. Я не хочу бути поганим прикладом для своїх дітей.
- Як Ви вважаєте, чому блок "Не Так!", за списком якого Ви балотувалися до парламенту, зазнав поразки на виборах? Адже раніше у СДПУ(о), що увійшла до цього блоку, був стабільний рейтинг...
- Неправильна стратегія виборчої кампанії призвела до ігнорування тієї тенденції, що суспільство вже доросло до політичної структурованості на два основні табори. Недомовленість з основним гравцем, Партією регіонів, і стала причиною поразки хорошої, на мій погляд, партії.
- Рішення колишнього мера Харкова Володимира Шумілкіна про підвищення квартплатні суттєво підірвало його рейтинг напередодні виборів. Новий міський голова, що обіцяв вирішувати проблеми ЖКГ не за рахунок мешканців міста, дає добро на підвищення всіх тарифів. Чи радили Ви йому що-небудь з цього приводу?
- Проблема полягає в тому, що люди чують лише те, що хочуть чути, і пропускають повз вуха те, що є головним. Я дуже добре пам’ятаю, як Добкін говорив після відміни нових тарифів квартплатні, що якість житлових послуг відповідає їх ціні. Він пообіцяв, що не допустить зростання тарифів за такої якості послуг. Мер зазначив, що ціна на житлово-комунальні послуги буде зростати одночасно з рівнем їх якості. Якщо влада не дотримується своїх обіцянок, то через чотири роки її знову вже не оберуть.
- Але вже сьогодні відставки мера вимагає громадська організація "Міська варта", погрожують референдумом про перевибори міського голови профспілки. Наскільки серйозні, на Ваш погляд, ці наміри і які наслідки вони можуть мати для Михайла Добкіна?
- Політика змусила мене зрозуміти одну річ: якщо ти щось робиш і немає людей, які цього не сприймають або висловлюють протилежну думку, значить, ти робиш щось не так. Мусить бути і "за", і "проти". І це дуже добре, що існують організації, які ставляться до дій влади критично, інакше рано чи пізно вона припуститься помилки. Ви думаєте, всім подобається те, що робить Федак у лікарні швидкої допомоги? Мер неодноразово відвідував цю лікарню вночі, спостерігаючи за її роботою. Так це спричинило чутки, що Федак із Добкіним по ночах закриваються в кабінеті, випивають і потім виходять "наводити порядки". Отака реакція самозахисту. Так само і тут: переважна більшість населення з огляду на свої статки не буде підтримувати підвищення тарифів. Але все повинен розставити по місцях час. Добкіну потрібен час, і оцінку його роботі харків’яни дадуть на наступних виборах, тому ніякі референдуми не потрібні.
- Як Ви вважаєте, наскільки серйозний вплив має на мера та рішення депутатського корпусу секретар міськради Геннадій Кернес?
- Головне, щоб міський голова приймав правильні рішення. А хто за ними стоїть і хто є "сірим кардиналом", людей не цікавить. Якщо в крані немає води, чи будуть питати, що радив Шурма або Кернес? Ні, будуть говорити, що Добкін не забезпечив водопостачання. А те, що в команді молодого мера є люди, які на нього впливають, означає, що поряд із ним є особи, до яких він прислухається. Я вважаю, що заступники завжди повинні бути тобі гідними конкурентами, щоб ти не дрімав на робочому місці, бо зробиш пару помилок - і вони займуть твоє місце. І якщо міський голова має людину, яка є генератором, як кажуть у Харкові, ідей добра і зла, то він повинен скеровувати цю людину в правильне русло. Вони ж разом ішли до перемоги, тому звільнити його чи віддати йому всі преференції буде неправильно.
- Як Ви облаштувалися в Харкові? Мер говорив, що Богдан Федак живе у лікарні невідкладної допомоги. Вам, сподіваюся, не доводиться ночувати в кабінеті?
- Я багато часу проводжу на роботі, тому дружина іноді говорить, що я тут ночую. Коли мер казав, що Федак буде ночувати у лікарні, то він мав рацію: Федак цілодобово живе проблемами лікарні. Зараз я мешкаю в готелі "Національ", продав свою квартиру в Києві і планую придбати житло у Харкові.
- Чи приїхала з Вами до Харкова родина? Чим займаються Ваші діти?
- Дружина зараз живе зі старенькими батьками у Львові, але часто до мене приїздить. Сподіваюся, що зможу їх забрати до Харкова, коли придбаю квартиру. Старший син (23 роки) працює в Донецьку, молодший (21) - у Києві. Вони не захотіли займатися ані медициною, ані політикою, як їх батько. Старший екстерном за три з половиною роки закінчив Києво-Могилянську академію і у 20 років став фінансовим аналітиком фірми "Проктер енд Гембел" у Москві, потім - заступником генерального директора на виробництві в Підмосков’ї. Після цього у 22 роки його запросили на роботу в "Бостон консалтінг груп" у Москві, потім він був одним із керівників реформування банку "Аваль" у "Райффайзен банк Україна". Нещодавно йому запропонували гарну посаду в Донецьку.
Мої сини - це, мабуть, один із найрезультативніших кроків у моєму житті. Я дуже багато часу приділяв їхньому вихованню, вони були для мене передусім друзями, а вже потім синами. Протягом певного часу вони відчували тягар прізвища, але звелися на ноги самі і самі будують своє життя.
- В інтерв'ю нашому агентству Геннадій Кернес зазначив, що через "динамічний ритм роботи нової влади" часу на відпочинок у нього взагалі немає. Чи вдається Вам знаходити вільний час?
- Кернес сказав правду. Я маю можливість спостерігати за тим, як він працює з ранку і до пізньої ночі. Що стосується мене, то я маю багато захоплень, але часу на них не вистачає. Я дуже люблю дивитись футбол або новини, читати нові книжки, полювати, рибалити - і не маю на це часу. Я тримаю вдома зброю і, коли чищу її, уявляю, ніби я побував на полюванні. І вже від однієї цієї думки мені стає добре. Я великий прихильник бані. Вже вісім років це єдине, чому я не зраджую. Раз на тиждень я обов’язково ходжу до бані, а взимку ще й купаюсь в ополонці. Це дуже допомагає переносити нервові навантаження та стреси, спокійно обдумати та обговорити ті чи інші проблеми.
Я ніколи не підтримував президента, який хотів заборонити бані і полювання. Людина, яка вирішує справи у кабінетах, не розуміє, що їх можна вирішувати і за його межами. Корупція народжується не в бані і не на полюванні - там шукаються шляхи вирішення проблем.