Эксклюзивное интервью с народным депутатом Украины Степаном Гавришем размещено в открытом режиме на сайте ИА "SQ". С.Гавриш высказывает свое мнение о путях формирования парламентского большинства, в частности, о перспективах и условиях взаимодействия блоков "Наша Украина" и "За Единую Украину". - Степан Богдановичу, як на Вашу думку, чи буде сформовано у новому парламенті більшість? Якщо буде, то на базі яких політичних сил? - Результати парламентських виборів засвідчують, що на відміну від українського народу, який визначив нову політичну конфігурацію законодавчої влади, обравши в парламент вперше таку кількість саме політичних сил демократичного спрямування, політична еліта виявилась до цього не готовою. І саме цей конфлікт, що стався між об`єктивною ситуацією, що склалася у країні під час парламентських виборів, і власне політичними амбіціями політичної еліти, яка планувала в основному дещо інший результат, і є причиною відсутності на цей час будь-якої зрозумілої політичної картини, яку можна оцінювати з достатньо високою вірогідністю 14 травня і в наступні дні тижня, коли парламент буде проводити складні дискусії навколо обрання кирівництва Верховної Ради України. Чому так важливе керівництво Верховної Ради України в контексті не тільки виборів, але і сучасної ситуації в Україні? - Не виникає жодного сумніву, що будь-які політичні композиції не тільки під час змагань за владу у парламенті, але і у наступній новій історії України можливі лише за участю блока "Наша Україна" і її лідера Віктора Ющенка. Спроби відкинути цей висновок обов`язково конфліктні.Таким чином, раціональнішим і відповідальнішим кроком було б створення парламентської більшості за участю "Нашої Єдиної України". Це не тільки стабілізувало б ситуацію у державі, але дало б високі шанси отримати особливий актив, яким Україна ще ні разу не скористалася за всю свою минулу історію. Саме актив політичної консолідаціїї, який украй сьогодні потрібен українській державі, коли ми починаємо відчувати відповідні диструктивні процеси в економічному полі і коли конфікт між власне інтересами громадянського суспільства і владою, виходячи із обрання в парламент класичних опозиційних альянсів, досяг певною мірою критичної межі і це також треба дуже уважно дослідити і зробити з цього висновки. Друга позиція відносно цього конфлікту є мабуть ще найважливішою, така, що мала б оцінюватися українськими політологами. Якби цього конфлікту не було, то ми б не бачили у парламенті представників досить жорсткою, одночасно інструментально сильної позиції, яка в парламенті буде не тільки відчайдушно, але й достатньо послідовно боротися проти будь-якої політичної перспективи за участю пропрезидентських сил на виборах 2004 року. Є й третій висновок - це без сумніву слабка позиція пропрезидентських сил в блоці "За Єдину Україну", які не програли вибори, але й не виграли їх. Власне те, що вони входять у трійку переможців цих виборів не є приводом до бронзової нагороди у сер`йозних змаганнях. Це є лише певною мірою свідченням того, що влада не має сильної і об`єднуючої ідеології, яка могла б створити умови до залучення до влади власне українського народу. Цей висновок витікає із конфліктності стосунків. Власне мова іде про те, що суспільство, якщо виходити із цього аналізу, досягло нової межі свого розвитку. І ця межа засвідчує принципово нову ситуцію, яка склалася у розвитку українського народу. Ми маємо сьогодні не тільки формально визначену конституцію, але чітко репрезинтований певною загально громадянською політичною позицією український народ, який має точку зору на процеси розвитку української держави. Їх можна коротко сформулювати, що це демократичний європейський шлях, де оцінка самої плюралістичної демократії не є правом істеблішменту, а є здоровою позицією українського народу. Не випадково після виборів все частіше роздаються голоси, в тому числу і тих суб`єктів, які активно захищали позиції Президента, про те, щоб почати дискусію навколо зміни державного устрою - переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської держави, де Президент буде обиратися в парламенті. Але це дискусії майбутнього. Сьогодні головна дискусія - це як будуть розвиватися подіі з організацією діяльності дуже важливої інституції, якою є Верховна Рада України, український парламент. Чому ці події важливі? Тому що парламент, виходячи із оцінок між 2002 і 2004 роком, стає центром політичного і, якшо хочете, загальногромадянського життя України. Саме сюди буде переміщено основні акценти всіх процесів загальнодержавних, внутрішньо і зовнішньополітичних, проблем інструментарію розвитку демократичних інститутів і забезпечення прав і свобод громадян, причому ці акценти перетворюються у певні програмні ідеологічні і одночасно законодавчі суперечки, які будуть протікати у сесійній залі. Саме тут буде визначатися власне політика, яка буде давати дуже швидкий сплеск прогресу у випадку створення єдиної коаліційної команди. Интервью взято 30 апреля и.о. пресс-секретаря народного депутата Украины Ириной Вербицкой по вопросам, подготовленным ИА "STATUS QUO". Гавриш Степан Богданович - заместитель председателя Верховной Рады, народный депутат. Избран по одномандатному округу №176. Родился в 1952 году, украинец, на момент выборов-98 был беспартийным. По специальности - юрист, предыдущее место работы - профессор кафедры уголовного права Национальной юридической академии им. Я. Мудрого. Владеет немецким и польским языками. Во фракции и группы не входит.