. Photo- Які дії опозиція має намір робити найближчим часом? - Ми мали наміри звернутися до Ради Європи з приводу незаконного рішення Верховної Ради, щоб парламент визнав свої помилки, щоб були внесені зміни до законопроекту №4105. Ми домоглися того, що делегація Ради Європи приїхала в Україну. Бюро нас підтримало - дві третини її складу проголосувало про незаконність. А тепер ми будемо чекати результатів загального голосування Ради Європи, яке має відбутися вже завтра. Від цього і залежатимуть варіанти дій опозиції на найближчий час. Я, як координатор опозиційної трійки, після голосування скликатиму нараду, на якій будемо відпрацьовувати пропозиції наших можливих дій з урахуванням результатів цього голосування. - А чи можна вже зараз сказати про можливі варіанти цих пропозицій? - З висновками я би не поспішав, тобто зараз я не можу говорити про можливі варіанти. Але, по-перше, ми не маємо намір нищити парламентаризм в Україні. Ми розглядаємо український парламент як один із значних та дуже важливих інститутів розвитку нашого суспільства. По-друге, ми не маємо наміру свідомо вести Верховну Раду до розпуску, але національні інтереси для нас - найвищі. Якщо вони вимагатимуть від нас розпуску парламенту, то це, можливо, буде розпуск. - Наскільки є ймовірним висунення єдиного кандидата від опозиції на президентських виборах? - Це тема, яка дискутується вже дуже давно, але яка ще не має остаточного завершення. Вона також не була основною метою при формуванні опозиційної трійки. Взагалі потрібно відповісти на запитання: президентські вибори 2004 р. є метою чи засобом? Якщо це мета, то з такими людьми мені не по дорозі. А от якщо це засіб, і ми саме так ставимо питання, то єдиний кандидат є досить можливим. Я особисто підтримую останній варіант. Тому вважаю, що узгодження кандидатури від трійки є обов’язковим. Але, на превеликий жаль, "вороги України" (я їх так зову), тобто наші опоненти, все роблять для того, щоб опозицію розвалити. Комуністів вже відірвали. Зараз ведеться шалена робота, щоб відірвати соціалістів. Проводяться як особисті розмови, так і пошук загальної зацікавленості. Ви знаєте, що нещодавно відбулося засідання Політради СПУ, на якому відбулася серйозна дискусія між радикальним крилом партії та поміркованим, схильним до пошуку компромісів з комуністами. Перемогла компромісна лінія пошуку співпраці з комуністами. Я не кажу, що це неправильно, але все одно події досить тривожні. Я вважаю, що можна було діяти більш помірковано. А от позиція комуністів, на превеликий жаль, виявилася зрадницькою з точки зору національних інтересів. - А які шанси в кожного з лідерів трійки перемогти на президентських виборах одноосібно? - Якщо Мороз піде в боротьбу на президентські вибори, він втратить особисто і ніколи не стане президентом, також він втратить можливість збудувати серйозну соціалістичну, навіть соціал-демократичну партію західного типу. Він має принести себе в жертву, але збудувати серйозну соціал-демократичну партію в Україні. А зараз в нього такий шанс є, тим більше що щирий комуністичний електорат шукає справжнього, а не зрадницького вождя. Об’єктивно, дуже багато людей могли би перейти в таку ліву партію і скласти її електоральну базу. Практично майже всі працівники найманої праці є його потенційний електорат. Але це під силу лише сильній державницькій партії. Таким чином, Мороз не буде президентом, але дасть поштовх народженню справжньої соціал-демократичної партії. Я себе запитую: "Що для України важливіше - Мороз-президент чи потужна ліва партія?" Я вважаю, що партія. І саме тому я цим зацікавлюю його і його оточення. Наприклад, Олександр Олександрович піде на вибори самостійно, пройшовши перший тур, в другому він муситиме віддати свої голоси за комуністичну кандидатуру. У симбіозі комуністів і соціалістів останніх нищать, а у ридиментарному відмиранні комуністів затягуватиметься (бажаємо ми цього чи ні) відмирання соціалістів. Стосовно Юлії Тимошенко. В неї є всі потенційні задатки балотуватися і виграти на президентських виборах. Бо вона харизматична і відповідає очікуванням електорату: рішучість, безкомпромісність, сміливість, Жанна Д’Арк, жертва і багато інших складових. Але вона не буде президентом у 2004 р. попри всі оптимістичні прогнози. Тож якщо вона хоче показати себе у ролі Герострата і розвалити можливість України змінити владну еліту, то вона може взагалі пропасти, і України може тоді не бути. Юлія Володимирівна абсолютно об’єктивно готується до виборів 2009 р. і це її зоряний час. Зараз це може бути репетиція, але потім вже України може не бути. Тобто вона може виграти зараз дуже багато, але може й програти все. Але вона може виступити в команді, показати свою здатність щось змінити і готуватися до виборів 2006 та 2009 років. Таким чином вона також покаже свою політичну зрілість, те, що вона є не амбітною жінкою, а думає про Україну. Якщо Віктор Ющенко піде на вибори один, то я далекий від думки, що він пройде другий тур. Але якщо в нього не буде єдності з БЮТ та соціалістами, то фальсифікації в другому турі, коли зусиль однієї "Нашої України" буде недостатньо аби перекрити усі виборчі дільниці, призведуть до небезпеки не виграти нічого. Чи це є фатальним? Ні. Але це означатиме чергову петлю у десять років, з якої ми будемо виходити приблизно так, як виходили усі ці минулі дванадцять років. До того ж для Ющенко це останній шанс стати президентом, бо якщо він не стане президентом у 2004 р., він не стане президентом ніколи. Саме тому він свою амбітність несе сильніше за всіх опозиційних лідерів. Але в нього і мотиви для такої амбітності є достатні: рейтинг у 24% - це не одне й те саме, що стартовий рейтинг Мороза або Тимошенко у 4-5%. А це є аргументом, з яким не можна не рахуватися. Зрештою, на мою думку, Ющенко сьогодні є максимально компромісною фігурою для сприйняття усією електоральною базою України, в тому числі і нинішніх більшовиків, оскільки Ющенко є людиною поміркованою. А на мою думку, сьогодні Україні не потрібен радикал, їй потрібен дуже інертний корабель, який розвертатиметься повільно, адже різка зміна курсу може усе зруйнувати - Україна може стати "Титаніком" нинішнього тисячоліття. Але з іншого боку, ми не можемо розглядати Ющенко як месію, бо нам не потрібен месія, нам потрібна місія. І тому Ющенко разом зі своєю командою має усвідомити, що його перемога на виборах - це не мета, це спосіб. Саме тому мене особисто цікавить сьогодні Ющенко як президент: що він буде робити. Я зі свого боку буду робити все, аби ту програму, з якою ми виступимо усі разом, дуже серйозно підготували, щоб вона була реалістичною і забезпеченою командою. Сепарація тих, хто навколо Ющенко, сьогодні є необхідною, однак вона не обов’язково має бути публічною, а має бути домовленою. Тому Мороз і Тимошенко мають бути абсолютно переконані, що не портфелі сьогодні мають бути важливими, а принципи формування команди, конкретна передвиборча програма та дії після виборів. Адже влада - це не корито, з якого можна брати, це тяжкий хрест, тож треба одночасно робити дуже багато в усіх сферах, в тому числі і в реформуванні політичної системи. - Як, на Вашу думку, має працювати принцип коаліційності опозиційних сил на регіональному рівні, бо зараз харківська опозиція не завжди демонструє внутрішню єдність? - Не робіть з цього трагедії, бо її немає. Поки що ми маємо, так би мовити, хаотично ініційований рух. І не так вже й складно його налаштувати на один напрямок. Головне - поставити полюси магніту, і увесь цей броунівський рух упорядкується. А от полюси магніту і є політичною волею, яку мають продемонструвати провідники. Ми маємо зрозуміти, що ми маємо переступити через свою амбіцію. - Як Ви, лідер УРП "Собор", оцінюєте діяльність цієї партії загалом? - Кожна партія тримається на трьох стовпах - ідеології, організаційно-кадровій структурі та на матеріально-фінансовому забезпеченні. Без кожного з цих факторів нормальне фінкціонування жодної партії стає неможливим, без цього неможна виконати завдання, що стоїть перед партіями. На жаль, зараз усі опозиційні партії шкутильгають якщо не на всі три, то на дві ноги так точно. Мені здається, що стан з ідеологією в УРП не без проблем, що питання можна було вирішити краще. Кадрова структура у нас не гірша за структуру будь-якої іншої партії з середовища опозиційних сил, а от з фінансово-матеріальною базою ми маємо проблеми. І не тому, що треба платити своїм провідникам, а тому, що партія вимагає коштів для організації своєї роботи. У нас є можливість продатися, щоб забезпечити матеріальну базу, але в такий спосіб зрадити ідеологію, чим перекреслити усі перспективи політичної сили. Або сьогодні потрібно зрозуміти, що ми вступили, на жаль, в довготривалий період жертовності. Я розумію, що від цього вже всі втомилися, але одночасно розумію, що ми вже пройшли значно більшу дорогу, ніж нам лишилося. Потрібно також зважати на те, що якщо серед опозиційних сил є інтегруюча, то це саме УРП "Собор". Ми свою інтеграційну місію виконаємо, ми кличемо всіх до єдності, до узгодження. Ми розуміємо, що тут є проблеми: значна різниця в ідеології лівих партій (соціалістів) та націонал-демократичних сил, але сьогодні у нас є спільна мета - зміна владної еліти з чіткими гарантіями, що буде після 31 жовтня (що дуже важливо). Я думаю, що ми сьогодні маємо брати зобов’язання: у найгіршому варіанті обіцяти, що ми підемо одним блоком і програємо на виборах 2006 р. разом з соціалістами (хоч би як це парадоксально не виглядало), а якщо ми виграємо, то в 2006 р. ми будемо опонентами досить ярими, а вже на президентських виборах 2009 р. будемо затятими опонентами. Але ми маємо взяти зобов’язання, що в середовищі цієї опозиції народиться дві потужні державницькі сили через процес об’єднання - лівиця і правиця. І ми маємо зробити все можливе, щоб ліва сила також народилася: як критично я не ставлюся до лівої ідеології, але я також маю розуміти, що це важливо не для нас, а для держави. В цьому є інтерес Мороза. Якщо він думає про серйозну ліву державницьку силу, то не має альтернативи, крім коаліції. Про це також мають серйозно думати Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко, адже нам потрібні опоненти. Сам Мороз є значною постаттю і буде серйозним опонентом. А такі опоненти завжди стимулюють до розвитку. І тут не буде боротьби на життя або на смерть, бо це дві державницькі сили, які приходитимуть до влади почергово. І це стане гарантією того, що Україною торгувати не будуть. Крім того, сьогодні нас штовхає в таку коаліцію небезпека втратити шанс. А от коли зараз кажуть, що альтернативи незалежності немає, то це, на мою думку, не зовсім так - альтернатива незалежності є. З огляду на все це УРП "Собор" має виконати роль інтегратора. Ми можемо гратися у свою власну гру, більш того, якби ми самостійно пішли на вибори, держава нам би допомогла, ця влада. Якби Матвієнко заявив: "Якщо ви дасте гроші, я піду на вибори", то нам би дали кошти (я вам гарантую). І до 2006 р. ми би збудували кращу структуру і як самостійна політична сила конкурували би на виборах. Але це в корпоративних інтересах партії, а не національні інтереси, тому УРП "Собор" вибирає національні інтереси своїм святим пріоритетом, який завжди демонструватиме.